Physical Address
304 North Cardinal St.
Dorchester Center, MA 02124
Physical Address
304 North Cardinal St.
Dorchester Center, MA 02124

Йоганн Гутенберг народився в Майнці близько 1400 року, помер там 1468-го й керував майстернею, де друкували рухомими літерами. Року його народження ми не знаємо, а на жодному виданні, яке йому приписують, немає його імені. Тому про Гутенберга розповідають судові справи, договори про позики й один лист майбутнього папи. Розбираємо, що ці документи кажуть, а чого — ні.
Гутенберг народився в Майнці, але в якому році, ми не знаємо. Міжнародне товариство Гутенберга в Майнці (далі — Товариство Гутенберга) пише, що за джерелами це мало бути приблизно на межі століть. Символічний 1400 рік узгодили наприкінці XIX століття, щоб відсвяткувати 500-річчя 1900 року. «Нова німецька біографія» (Neue Deutsche Biographie, NDB) називає проміжок між 1394 і 1399 роками.
Повне ім’я — Йоганн Генсфляйш цур Ладен цум Гутенберг. «Гутенберг» узято від родинного двору «Hof zum Gutenberg» у Майнці, на розі вулиць Шустерштрасе й Крістофштрасе; цього двору вже не існує. Називати себе за ним, за Товариством Гутенберга, він почав не раніше 1420-х років.
Батько, Фріле Генсфляйш, був патрицієм — членом старого впливового міського роду — і купцем, пов’язаним із міською монетною спільнотою; він помер 1419 року. Мати, Ельзе Віріх, була дочкою крамаря. Майнц тоді був резиденцією архієпископа, який водночас був архіканцлером імперії та курфюрстом, тобто одним із князів, що обирали імператора.
Britannica пише, що ті небагато відомостей про Гутенберга, які збереглися, походять із документів про грошові угоди, а Morgan Library — що біографічних даних мало і їх важко тлумачити. Найраніший певний документ — спір про батьківську спадщину 1420 року: Гутенберг виступає в ньому від власного імені, тож уже був повнолітнім. Десять років по тому, 1430 року, інший документ називає його відсутнім у Майнці.
Майнц початку XV століття розривали суперечки між патриціями та цехами — об’єднаннями ремісників, які здобули більше влади в міській раді. За Товариством Гутенберга, 1411 року батько залишив місто разом із понад сотнею інших патриціїв, а 1413-го родина виїхала знову через голодні бунти.
28 березня 1430 року архієпископ Конрад III уклав угоду між патриціями й цехами. У ній названо «Henchin zu Gudenberg» — це форма імені Гутенберга — серед тих, хто був поза містом, і всім їм запропонували повернутися без умов. Гутенберг цим не скористався.
Куди він поїхав, відомо не зовсім точно. Britannica пише, що Гутенберга вигнали з Майнца під час гострої боротьби цехів і патриціїв і що до Страсбурга він переїхав, імовірно, між 1428 і 1430 роками. Офіційний сайт Майнца про Гутенберга (gutenberg.de, далі — сайт Майнца) зазначає, що його точне місцеперебування в 1429–1434 роках не встановлено. Перший страсбурзький документ датований 1434 роком.
З весни 1434 до весни 1444 року він жив у Страсбурзі, у передмісті Святого Арбогаста. Бібліотека Конгресу США пише, що Страсбург був більшим за Майнц і важливим торговим центром.
14 березня 1434 року Гутенберг домігся арешту майнцького міського писаря Ніколауса Вьорштадта, який приїхав до Страсбурга. Майнц заборгував йому ренту — довічні виплати від міста, — і борг сягнув 310 гульденів. Писар пообіцяв заплатити, і його відпустили, а з 1436 року Майнц справді почав сплачувати.
1436–1437 років Еннелін, дочка страсбурзького громадянина, подала на нього до церковного суду за порушену обіцянку шлюбу. Вирок невідомий. Товариство Гутенберга пише, що чимало вказує на те, що він так і не одружився.
1438 року Гутенберг об’єднався з Гансом Ріфе, Андреасом Дрітценом і Андреасом Гайльманом, щоб виробляти паломницькі дзеркала. Вірні несли їх до Аахена, щоб «вловити» благословення мощей. За Товариством Гутенберга, Гутенберг і Ріфе помилилися з датою: паломництво відбулося не 1439-го, а 1440 року.
Гутенберг уклав і другу угоду: навчити партнерів «усіх своїх мистецтв і справ». За Britannica, це був п’ятирічний контракт, за яким спадкоємці померлого партнера не ставали учасниками, а отримували грошову компенсацію. Що саме було цим «мистецтвом», з документів сьогодні не зрозуміло, пише Товариство Гутенберга.
Андреас Дрітцен помер наприкінці 1438 року. Його брати Клаус і Йорґ подали до суду й вимагали або повернути вкладені гроші, або прийняти їх у товариство, тобто спробували обійти умови контракту. Рада Страсбурга 12 грудня 1439 року позов відхилила.
Суд зберіг свідчення. Токар Конрад Засбах зробив «прес», який стояв у домі Дрітцена. Золотар Ганс Дюнне заявив під присягою, що за три роки отримав від Гутенберга 100 гульденів «лише за те, що належить до друкування» — так переказує його слова NDB. Britannica подає інакше: Дюнне ще 1436 року продав Гутенбергові друкарських матеріалів на 100 гульденів.
Про те, що означало «друкування» у 1439 році, дослідники сперечаються. Товариство Гутенберга вважає, що в Страсбурзі він був лише на дослідній стадії, а доказів друкованої книги немає. Бібліотека Конгресу пише: це можуть бути натяки на друк, але так само можливо, що йдеться про механізми для виготовлення дзеркал.
Сайт Майнца вважає з високою ймовірністю, що Гутенберг уже випробовував окремі елементи свого винаходу. NDB 1966 року наголошує, що жодного друкованого уривка з часів його перебування в Страсбурзі не знайдено. 1444 року сліди Гутенберга в цьому місті обриваються.
Останній страсбурзький документ про Гутенберга, за Товариством Гутенберга, — податковий список 1444 року. Там він значиться як «Zugeselle» гільдії золотарів, тобто не повний її член, а майно його оцінене понад 400 фунтів страсбурзьких денаріїв. Про 1444–1448 роки відомостей майже немає: Товариство згадує лише франкфуртський документ від 10 серпня 1447 року про якогось «Henne Genssfleisch von Menze», у якому, імовірно, йдеться про нього.
17 жовтня 1448 року Гутенберг уже в Майнці: він позичив 150 гульденів, за яких поручився родич Арнольд Гельтус. Це перший певний документ про його повернення. За NDB, капітал він так і не віддав: борг лишався відкритим ще 1503 року, через 35 років після його смерті.
Близько 1450 року Гутенберг домовився з майнцьким фінансистом Йоганном Фустом. За NDB, Фуст позичив йому 800 гульденів під заставу обладнання, яке мало бути виготовлене. Близько 1452 року він вніс ще 800 і став учасником спільної «справи книжок» («werck der bucher») — так називає їхнє підприємство нотаріальний акт 1455 року про суд, про який ітиметься далі. Роки в джерелах різняться: Товариство Гутенберга називає 1449 рік і ще «чотири роки по тому».
Для порівняння: за Товариством Гутенберга, міський будинок у Майнці коштував тоді близько 500 гульденів. У майстерні працював і Петер Шеффер із Гернсгайма — до того писар-каліграф у Парижі. За Britannica, він був найкваліфікованішим працівником Гутенберга.
Спершу майстерня виконувала дрібні замовлення: шкільну граматику Доната — латинський підручник, — календарі й індульгенції — грамоти, що давали відпущення гріхів за гроші. Для Доната й календарів Гутенберг створив свій перший шрифт, який називають «DK» за двома виданнями: Donatus і Kalendar. Бібліотека Принстонського університету (далі — Принстонська бібліотека) вважає, що фрагменти Доната та «Книги Сивіли», надруковані цим шрифтом у недосконалому вигляді, імовірно, продали до 1453 року, але довести це не можна.
Сайт Майнца називає найранішим виданням, яке приписують Гутенбергові, уламок німецької поеми про Страшний суд, відомий як «Книга Сивіли». Місце й рік його друку, за сайтом Майнца, остаточно не встановлено.
Видання Гутенберга не підписані: за Товариством Гутенберга, жодне з тих, які йому приписують, не містить імені. У каталозі Принстонської бібліотеки його ім’я стоїть у квадратних дужках: [Mainz: Johann Gutenberg]. У бібліографії дужки означають, що відомість узято не з самої книги.
Найраніший відбиток, до якого можна прив’язати точну дату, — кіпрська індульгенція. Цю індульгенцію випустили, щоб зібрати кошти на оборону Кіпру. На одному бланку є рукописний запис: його видали в Ерфурті 22 жовтня 1454 року. Так пише Дженет Інґ в огляді 1983 року, а Принстонська бібліотека називає цей запис найранішою твердою датою існування європейського друку.
За Принстонською бібліотекою, наприкінці літа 1454 року кіпрський шляхтич Паулінус Шапп домовився з Гутенбергом про друк бланків; кінцевий термін продажу — 30 квітня 1455 року. За Інґ, жодна з двох форм індульгенції не містить ні імені друкаря, ні місця друку. Про те, хто друкував 31-рядковий бланк, відповідають по-різному: Принстон називає Гутенберга, а зведений каталог інкунабул GW (Gesamtkatalog der Wiegendrucke), за Інґ, — «друкаря 36-рядкової Біблії».
Britannica приписує Гутенбергові й «Турецький календар», надрукований у грудні 1454 року. Про нього ми розповіли в статті «Наслідки падіння Константинополя».
Найвідомішою працею майстерні Товариство Гутенберга називає латинську Біблію у двох томах — текст Вульгати, перекладу Єроніма IV століття. Britannica називає її шедевром Гутенберга й пише, що друк завершили не пізніше 1455 року. Час друку джерела подають по-різному: Товариство — 1452–1454, Принстонська бібліотека — близько 1454–1455. А восени 1454 року у Франкфурті, за листом Пікколоміні, показували аркуші латинської Біблії.
12 березня 1455 року Енеа Сільвіо Пікколоміні, майбутній папа Пій II, писав із Вінер-Нойштадта до кардинала Хуана де Карвахаля. Він розповів, що минулої осені у Франкфурті «дивовижна людина» показувала десятки аркушів із різних Біблій, надрукованих чіткими літерами.
Очевидці, за листом, казали про 158 примірників, які готували на продаж, а інші — про 180. Принстонська бібліотека зараховує цей лист до трьох джерел XV століття, які, схоже, згадують Біблію, надруковану в Майнці. Двома іншими є документ 1455 року про суд і Кельнська хроніка 1499 року.
У листі Гутенберга не названо: за Принстонською бібліотекою, ім’я Гутенберга з друкованою Біблією у XV столітті пов’язує лише Кельнська хроніка. Сайт Майнца припускає, що «дивовижною людиною» міг бути сам Гутенберг. Пікколоміні бачив лише окремі аркуші, а не готові книги. У листопаді того ж року нотаріус записав суперечку про гроші на «справу книжок».
6 листопада 1455 року майнцький нотаріус Ульріх Гельмаспергер склав акт про позов Йоганна Фуста проти Гутенберга. Нотаріальний акт — запис, посвідчений нотаріусом, який правив у суді за доказ. Сайт Майнца зауважує, що це лише один документ з усього процесу, проте найважливіше джерело про зв’язки Гутенберга з Фустом; зберігає його Геттінгенська бібліотека.
За NDB, Фуст вимагав повернути гроші з відсотками — разом 2 026 гульденів; Britannica називає ймовірну суму 2 020. Гутенберг відповідав, що більша частина грошей була вкладом у спільну справу, а не позикою з відсотками.
Шеффер виступив у суді на боці Фуста: Britannica називає його свідком проти Гутенберга. Бібліотека Конгресу пише, що з цього позову ми й знаємо більшу частину відомостей про майстерню. За її прочитанням, Гутенберг відповідав за щоденну роботу майстерні, а Фуст давав гроші й ділову хватку.
Чим закінчився суд, джерела розповідають по-різному. Britannica пише, що Фуст переміг і отримав шрифти Біблії та Псалтиря. Водночас, за нею ж, новіші дослідження вважають, що ця угода була для Гутенберга сприятливою й дозволила ему тримати друкарню в 1450-х роках і, можливо, в 1460-х. За Товариством Гутенберга, суд присудив Фусту перші 800 гульденів із відсотками, а Гутенберг міг зарахувати витрати на другу позику.
Бріджвел пише, що наслідок суду не записано, а Бібліотека Конгресу — що Фуст отримав майстерню й замінив Гутенберга Шеффером. Morgan Library вважає, що точний наслідок невідомий, але Фуст, схоже, перебрав справу, яку Гутенберг віддав у заставу. Сайт Майнца пише, що результат не має чіткого документального підтвердження, а Гутенберг, імовірно, втратив наклад Біблії та частину майстерні. NDB 1966 року додає, що Фуст, схоже, отримав лише заставлені частини майстерні.
Бібліотека Конгресу підкреслює: версію про те, що Фуст розорив Гутенберга, документ не підтверджує. За її словами, Гутенберг мав майно в Майнці, регулярно повертав інші тамтешні позики й був свідком при продажі майна — а розореній людині, за її логікою, цього б не довірили. Водночас, за NDB, позика Гельтуса й кредит страсбурзького капітулу Святого Томи так і не були погашені.
Після суду Фуст, за Britannica, друкував далі разом із Шеффером, використовуючи матеріали Гутенберга. Їхній Псалтир завершено 14 серпня 1457 року: за Принстонською бібліотекою, це перша європейська книга, що називає імена друкарів і дату виходу, а Britannica уточнює, що там названо Фуста й Шеффера.

Що Гутенберг і далі друкував у власній майстерні, документи прямо не кажуть. Товариство Гутенберга зауважує, що це можна лише вивести з непрямих ознак: обладнання лишилося в його спадщині. Принстонська бібліотека пише, що він друкував дрібні речі шрифтом DK — календарі й буллу проти турків 1456 року.
Найбільше суперечок точиться навколо Catholicon — великого латинського словника з граматикою, який завершив 1286 року генуезький домініканець Йоганн Бальб. Видання 1460 року має анонімний колофон, тобто підсумковий запис без імені друкаря. Бібліотека Конгресу пише, що вчені впевнені: надрукувати його міг лише Гутенберг.
Бріджвел пише, що більшість учених приписує книгу Гутенбергові, а деякі датують її друк десятиліттям пізніше й називають Шеффера. Національна парламентська бібліотека Японії зазначає, що нині багато дослідників вважають, що Гутенберг її не друкував. Товариство Гутенберга вважає його причетність можливою, Morgan Library — ймовірною, а NDB 1966 року — доволі певно роботою майстерні Фуста й Шеффера.
Бріджвел і Принстонська бібліотека пов’язують спір із теорією Пола Нідема (1982): книгу, на його думку, друкували не окремими літерами, а дворядковими відливками, які зберігали для передруків. Головним інвестором Принстонська бібліотека називає майнцького правника Конрада Гумперіха.
1459 року за архієпископську кафедру в Майнці змагалися Дітер фон Ізенбург й Адольф Нассауський. У жовтні 1462 року війська Адольфа взяли місто, і воно було пограбоване, а численних жителів вигнали. NDB пише, що Гутенбергів двір конфісковано, а самого Гутенберга вигнано 30 жовтня разом із 800 іншими майнцянами; Сайт Майнца обережніший: той, імовірно, був серед постраждалих.
У січні 1465 року Адольф Нассауський, який став архієпископом Майнца, прийняв Гутенберга до свого двору як «Hofmann» — придворного. Щороку той мав отримувати придворний одяг, 20 мальтерів зерна (близько 2 200 літрів) і 2 фудери вина (близько 2 000 літрів), а ще звільнення від міських повинностей і податків. Мальтер і фудер — місцеві міри, а літри — оцінка Товариства Гутенберга. Чому архієпископ так вчинив, сайт Майнца вважає нез’ясованим.
Гутенберг помер на початку 1468 року в Алгесгаймерському дворі в Майнці. За Товариством Гутенберга, некролог каже, що його, імовірно, поховали у францисканській церкві; сайт Майнца уточнює, що церкву знесли 1742 року. Останній документ про нього — від 26 лютого 1468 року: Конрад Гумперіх засвідчив, що позичене в нього друкарське обладнання повернули з майна покійного.
Дату смерті 3 лютого називають Britannica, NDB і сайт Майнца. Товариство Гутенберга пише, що цю дату поширили дослідники і її могли вигадати.
Бібліотека Конгресу пише, що на титул винахідника друку Гутенберг претендувати не може: друк розвинули в Східній Азії за століття до нього. Корейську книгу «Чікчі» надрукували рухомими металевими літерами в липні 1377 року в храмі Хиндокса біля міста Чхонджу; її внесено до реєстру ЮНЕСКО «Пам’ять світу». У номінаційній заявці Республіки Корея книгу названо найстарішим відомим свідченням друку рухомими металевими літерами. За Музеєм раннього друку в Чхонджу (Cheongju Early Printing Museum), до реєстру її внесли 4 вересня 2001 року.

Що ж тоді створив Гутенберг? Сайт Майнца описує його ідею так: текст розкладають на окремі літери, знаки пунктуації, лігатури й скорочення, які відливають у потрібній кількості й складають у слова, рядки та сторінки. Найважливішою частиною винаходу сайт Майнца вважає ручний ливарний інструмент для відливання літер. Товариство Гутенберга додає складальну касету, кутник, друкарський прес і друкарську фарбу.
Як саме виливали літери, історики сперечаються. На початку 2000-х років Пол Нідем і Блез Агуера-і-Аркас порівняли літери шрифту DK за допомогою комп’ютера. Вони дійшли висновку, що ручний ливарний інструмент малоймовірний, а літери могли відливати в тимчасових матрицях, наприклад у піску.
Христоф Реске 2015 року порівняв літери того самого шрифту DK під мікроскопом. Він пише, що спостережені явища узгоджуються з системою «пунсон — матриця — ручний інструмент», яку, на його думку, таки винайшов Гутенберг. Докладніше про техніку — в статті «Як працював друкарський верстат Гутенберга».
NDB 1966 року називає серед найраніших свідків винахідництва Гутенберга французького короля Карла VII (документ від 4 жовтня 1458 року), Майнцьку хроніку 1462 року й Г. Фіше в Парижі (1471 рік). У тому самому переліку NDB стоїть і Кельнська хроніка 1499 року.
Імена Гутенберга й друкованої Біблії поєднала Кельнська хроніка 1499 року. Вона передає спогад кельнського друкаря Ульріха Целля. За ним, друкування винайшов у Майнці не пізніше 1450 року Гутенберг, а першою книгою була латинська Біблія, надрукована «великими літерами» — такими, як тепер для місалів. Місал — книга для церковної служби.

Принстонська бібліотека наголошує, що це єдине свідчення XV століття, яке пов’язує ім’я Гутенберга з друкованою Біблією. Хроніку видали через 49 років після 1450 року. Того самого 1499 року вийшов і некролог Гутенберга, який сайт Майнца називає першим; його написав родич Адам Гельтус, і там сказано, що Гутенберга поховано у францисканській церкві Майнца.
1504 року професор Майнцького університету Іво Віттіг поставив пам’ятний камінь у дворі Гутенберга. Латинський напис на камені, за сайтом Майнца, називає Гутенберга тим, хто першим винайшов мистецтво друку.
| Дата | Подія |
|---|---|
| Близько 1400 | Народження в Майнці (рік невідомий; NDB: 1394–1399) |
| 1420 | Спір про батьківську спадщину — перший певний документ |
| 28 березня 1430 | Угода архієпископа Конрада III; Гутенберг названий серед відсутніх |
| 1434–1444 | Страсбурзький період життя |
| 1438 | Товариство з Ріфе, Дрітценом і Гайльманном; наприкінці року помирає Дрітцен |
| 12 грудня 1439 | Рада Страсбурга відхиляє позов братів Дрітцен |
| 17 жовтня 1448 | Позика 150 гульденів у Майнці — перший документ про повернення |
| Близько 1450 і близько 1452 | Позика 800 гульденів у майнцького фінансувальника Йоганна Фуста під заставу обладнання. 52-го ще 800. |
| 22 жовтня 1454 | Найраніша точно датована індульгенція (рукописний запис в Ерфурті) |
| 12 березня 1455 | Лист Енеа Сільвіо Пікколоміні про «дивовижну людину» та аркуші Біблії |
| 6 листопада 1455 | Нотаріальний акт Ульріха Гельмаспергера про судовий позов Фуста |
| 14 серпня 1457 | Майнцький Псалтир Фуста й Шеффера (перша книга з іменами друкарів та датою) |
| 1460 | Видання анонімного Catholicon (приписується Гутенбергові; джерела розходяться) |
| Жовтень 1462 | Вигнання Гутенберга з Майнца після взяття міста військами Адольфа Нассауського |
| Січень 1465 | Гутенберг — придворний архієпископа Адольфа Нассауського (день у джерелах різниться) |
| Початок 1468 | Смерть винахідника в Майнці; 26 лютого 1468 — останній документ |
| 1499 | Перший друкований некролог Адама Гельтуса; згадка в Кельнській хроніці |
Як виглядав сам Гутенберг, невідомо: прижиттєвого зображення немає. Найраніший портрет — дереворит у книзі Генріха Пантальйона 1565 або 1566 року, і той самий дереворит там підписано й іншими іменами. Найвідоміша гравюра — мідерит 1584 року з книги Андре Теве.
Акт Гельмаспергера зберігається в Геттінгені, а в Майнці працює Музей Гутенберга. Його заснували 1900 року до 500-річчя від умовного року народження, а відкрили 23 червня 1901 року, і того ж дня постало Товариство Гутенберга. Двір «Zum Gutenberg» не зберігся, як і Алгесгаймерський двір, де він помер: цей двір зруйнували у Другу світову, а його руїни прибрали наприкінці 1970-х.

Жодне з видань, які приписують Гутенбергові, не підписане його ім’ям, тож його авторство в кожному випадку — висновок дослідників. Головне з них — Біблія, про яку розповідає стаття «Біблія Гутенберга». Ширше про епоху — у рубриці «Відродження і доба відкриттів».
Точний рік невідомий. Товариство Гутенберга пише, що це було приблизно на межі XIV і XV століть, а символічний 1400 рік узгодили для ювілею 1900 року. NDB називає проміжок між 1394 і 1399 роками. Товариство Гутенберга називає 24 червня лише можливим днем народження.
Про шлюб Гутенберга джерела мовчать. Відомий лише позов Еннелін, дочки страсбурзького громадянина, 1436–1437 років до церковного суду за порушену обіцянку шлюбу, і вирок у цій справі невідомий. Товариство Гутенберга вважає, що багато чого вказує на те, що він так і не одружився.
Товариство Гутенберга називає версію про банкрутство й самотню смерть давно застарілою. Бібліотека Конгресу пише, що Фуст його не розорив, а 1465 року архієпископ дав йому придворний одяг, зерно й вино та звільнив від податків. Britannica вважає, що він, імовірно, не був у крайній бідності.
Ні, якщо йдеться про друк загалом: Бібліотека Конгресу пише, що друк розвинули в Східній Азії за століття до нього, а корейську книгу «Чікчі» надруковано 1377 року. Гутенберг, за Товариством Гутенберга, створив повну систему друку рухомими літерами в Європі: від відливання літер до преса й фарби.