Physical Address
304 North Cardinal St.
Dorchester Center, MA 02124
Physical Address
304 North Cardinal St.
Dorchester Center, MA 02124

Наслідки падіння Константинополя 1453 року стали помітні вже за кілька місяців. Мехмед II заселяв напівзруйноване місто й поставив для греків патріарха. У Європі тим часом скликали рейхстаги, в Італії уклали мир, а в Майнці надрукували заклик до війни з турками. Усе це лишило документи, за якими видно, що сталося далі.
Константинополь, 1453 рік: коли навесні султан підійшов до міста, воно було напівзруйноване. Турецький історик Халіл Інальджик оцінює його населення в щонайбільше 50 000 людей. Геннадій Схоларій ще до падіння міста називав його «містом руїн, бідним і здебільшого незаселеним».

Після падіння Константинополя султан не хотів лишитися з купою руїн. Інальджик пише, що Мехмед II бачив у місті майбутню столицю своєї держави. Турсун-бей, який у ті дні був у почті султана, пише, що перед від’їздом Мехмед II оголосив візирам і воєначальникам: відтепер його столиця — Стамбул. Інальджик пояснює, що слово «столиця» тут буквально означає «трон»: «Мій трон — Стамбул».
Крітовул, грек на службі в султана, писав, що майже першою турботою Мехмеда II було заселити місто. Султан наказав відновити стіни, пошкоджені гарматами, закласти палац і збудувати міцну фортецю біля Золотих воріт. Інальджик ототожнює її з Єдикуле — про цю фортецю йдеться в статті про Феодосієві стіни.
Працювати султан наказав і полоненим «римлянам» — так Крітовул називає греків — і платив їм щодня 6 аспрів і більше; аспр — османська монета. Крітовул бачив у цьому мудрий розрахунок: полонені могли самі заробити собі на викуп і лишитися жити в місті. Інальджик зазначає, що 6 аспрів дорівнювали денній платні яничара — воїна султанської гвардії.
Константинополь, червень — осінь 1453 року: перед від’їздом в Адріанополь (нині Едірне) 21 червня султан роздав будинки сановникам, а дехто з них отримав навіть церкви під житло. П’яту частину полонених греків, свою частку як правителя, він оселив уздовж гавані — Інальджик припускає, що переважно в районі Фанар. Їм дали житло й на певний час звільнили від податків.
Те саме обіцяли тим, хто сплатив викуп або пообіцяв сплатити його господарям у визначений строк. За Дукою, султан також наказав доправити до міста 5 000 домогосподарств до вересня. Мешканців Силіврі й Галати, чиї цитаделі зруйнували, переселили до столиці — це відомо з листа від 16 серпня.
Султан оголосив також, що кожен, хто приїде сам, може вибрати покинутий будинок чи садибу й дістане їх у власність. За Турсун-беєм, відгукнулося багато людей, але багаті купці зі своїх домівок не рушили. Ашик-паша-заде додає, що місто все одно не заселилося, і тоді султан наказав силоміць привозити сім’ї з усіх земель.
Крітовул пише про те саме ширше: наказ султана стосувався і християн, і його власних підданих, і багатьох євреїв.
Восени 1453 року султан повернувся до міста перевірити, як ідуть справи. Під час цього другого побуту він призначив нового патріарха.
Константинополь, зима 1453/54 року: патріарх — глава Константинопольської православної церкви. За Крітовулом, Мехмед II шукав Геннадія Схоларія, щойно здобув місто, і знайшов його в селі під Адріанополем: той жив під охороною в домі одного з вельмож, але у великій шані. Султан його вшанував, обдарував і зрештою зробив патріархом, давши владу над церквою, не меншу, ніж мали патріархи за імператорів.
Дату обрання називає Інальджик: 6 січня 1454 року. Стівен Рансімен у ній вагається, а за хронологією Крітовула йдеться про зиму 1453/54 року.
Геннадій був противником унії з Римом. Унію, за якою греки визнали верховенство папи, ухвалили у Флоренції 1439 року, а в Константинополі проголосили в Святій Софії 12 грудня 1452 року.
Від 1445 року Геннадій очолював партію антиуніатів. Унійний патріарх Григорій III 1446–1447 років змусив його піти в монастир, а напередодні проголошення унії Геннадій писав і поширював маніфести проти неї.
Чому султан обрав саме його? Раймонд Детрез майже не сумнівається: через антиримську позицію. На його думку, Мехмед II прагнув закріпити суперництво між Константинополем і Римом і привернути православних підданих. Ще 1443 року, під час походу польсько-угорського короля Владислава III, православні на Балканах підтримали католицькі війська.
Інальджик додає інший контекст: православних митрополитів і єпископів у володіннях османів затверджували султанськими грамотами ще до падіння міста, і це не суперечило шаріату — мусульманському священному праву. Детрез зауважує: патріархат не зник і після битви під Мохачем 1526 року, а вірмени й євреї отримали подібні права.
Усе це описує лише один сучасник, Крітовул, а він був знайомий і з Геннадієм, і з султаном, тому Детрез радить читати його розповідь обережно. Дука, Сфрандзі й Халкокондил про призначення мовчать: Сфрандзі, за Детрезом, ненавидів Мехмеда, а Дука з Халкокондилом підтримували унію, якій Геннадій заважав. Колись цей епізод оповідали за «Великою хронікою», яку приписували Сфрандзі, але її написав близько 1580 року Макарій Меліссен-Мелісур, тому тут вона не використана.
Рим відповів на падіння міста ще 1453 року — закликом до хрестового походу.
Рим, Регенсбург і Франкфурт, 1453–1454 роки: папа Миколай V видав 1453 року хрестоносну буллу «Etsi ecclesia Christi». Далі справа перейшла до рейхстагів — імперських зборів князів і міст.
Саймон, дослідник Турецького календаря, нагадує: 1454 року таких зборів було два — у Регенсбурзі з 23 квітня до 21 травня і у Франкфурті з 15 до 28 жовтня. Імператор Фрідріх III не приїхав ні на один, а рушійною сили був його радник Еней Сильвій Пікколоміні, майбутній папа Пій II.
Пікколоміні відкрив франкфуртський рейхстаг 15 жовтня палкою промовою. У Регенсбурзі, за Саймоном, єдиний «іноземний» правитель, герцог Бургундії Філіп Добрий, пообіцяв стати на чолі війська з 60 000 людей.
Рейхстаги збиралися, щоб скласти плани великого походу проти турків. Наступні збори німецьких станів призначили на лютий 1455 року у Вінер-Нойштадті. Невдовзі, 2 березня 1455 року, папа проголосив Італійську лігу — угоду, пов’язану з миром, який Венеція й Мілан уклали в Лоді в квітні 1454 року.
Італія, квітень 1454 року: 9 квітня Венеція й Мілан уклали в Лоді мир, який завершив війну за спадщину Міланського герцогства на користь Франческо Сфорци. «Британніка» зауважує, що Венеція, якій загрожували османи, прагнула миру.
До договору додали 25-річний оборонний пакт і Італійську лігу. Її учасники обіцяли захищати одне одного й тримати військовий загін, а невдовзі до ліги приєдналися майже всі італійські держави. Вона не завадила війнам повністю: окремі держави й далі переслідували власні інтереси. Проте відносний мир між п’ятьма провідними державами — Венецією, Міланом, Неаполем, Флоренцією й Папською державою — тривав, за «Британнікою», близько 40 років. Ліга остаточно припинила діяти після французького вторгнення 1494 року.
До Італії тим часом їхали й греки, і не лише після 1453 року.
Італія, XIV–XV століття: грецькі емігранти їхали туди задовго до 1453 року. Джонатан Гарріс, дослідник візантійської еміграції, пише, що відтік візантійської еліти почався наприкінці XIV століття, коли турки почали тривалу облогу Константинополя. Деметрій Кідонес оселився в Північній Італії й прийняв венеціанське громадянство.
Мануїл Хрісолор викладав грецьку у Флоренції 1397–1400 років — за 56 років до падіння міста. Бессаріон і Ісидор Київський, митрополити Нікеї та Русі, від 1440-х жили в Римі як кардинали. До них приєднався й патріарх Григорій III, який покинув Константинополь 1450 року.

Після падіння міста до Італії приїхали й нові втікачі. Брат останнього імператора Фома Палеолог після завоювання останніх візантійських земель на Пелопоннесі оселився в Римі з родиною. Іоанн Аргіропул, за «Британнікою», покинув Константинополь, поїхав на Пелопоннес, 1456 року знайшов притулок в Італії й 15 років викладав грецьку у Флоренції. Гарріс уточнює: 1456 року він приїхав послом до Італії, Франції й Англії і не повернувся.
Бессаріон допомагав численним втікачам із Константинополя. За Гаррісом, немає свідчень, що він з’ясовував їхні погляди на верховенство папи чи філіокве — латинський додаток до Символу віри. Папську казну для роздачі біженцям довірили колишньому патріархові Григорію III.
1455 року Бессаріон у листі наголошував на потребі копіювати грецькі книги, щоб майбутні греки знайшли записи своєї мови збереженими й не лишилися «цілком німими» — так цей лист передає Гарріс. Свою колекцію рукописів Бессаріон зрештою передав бібліотеці Марчіана у Венеції.
Анна Нотарас, візантійська аристократка, що від 1450-х років жила в Італії, 1499 року оплатила у Венеції друк «Etymologicum Magnum» — великого грецького словника. Емігранти стали й посланцями папи: Бессаріон був легатом до Венеції та Німеччини, а в березні 1459 року Франкуліос Сервопулос виступив перед англійським двором Генріха VI. Закликали вони до походу тоді, коли османи вже наступали на Балканах і в Егеї.
Балкани та Егейське море, 1455–1463 роки: 1456 року Мехмед II безуспішно облягав Белград, який лишився за Угорщиною.
Водночас османи просувалися далі. Острови Тасос, Самотракі, Імброс і Лемнос вони захопили 1455–1456 років, Афіни й Морею підкорили 1458–1460, Лесбос — 1462-го, Боснію — 1463–1464 років, а Сербський деспотат приєднали 1459-го. За Інальджиком, султан анексував усю Морею, крім кількох прибережних фортець, які належали Венеції.

1461 року Мехмед II провів похід на Трапезунд, і місто опинилося під османською владою. У грудні 1454 року майнцський памфлет ще звертався до трапезундського імператора Давида Комніна.
Багатьох греків з підкорених земель переселили до столиці. Інальджик називає мешканців Фокеї (1459), Мореї (1460), островів Імброс, Лемнос, Тасос і Самотракі (1460), Лесбосу (1462) та Аргоса (1463). Звістка про падіння Сербського деспотату 1459 року дійшла й до Риму.
Рим і Мантуя, 1459–1463 роки: звістку про здачу Сербського деспотату в червні 1459 року папа Пій II, за Інальджиком, сприйняв як цілковите лихо для Заходу. Тому на конгресі в Мантуї 1459 року офіційно оголосили хрестовий похід.
Бессаріон 1460–1461 років їздив з дорученням до Німеччини, а 1463 року — до Венеції, щоб схилити правителів до походу, — про це пише New Catholic Encyclopedia. Захоплення Аргоса османами, за Інальджиком, остаточно переконало венеційців оголосити війну, і вони зробили це 28 липня 1463 року. Чи були ці роки межею між епохами?
На це питання історики не мають єдиної відповіді. «Британніка» в огляді історії Європи пише, що багато істориків ставлять під сумнів звичне датування початку й кінця Середньовіччя, яку не можна прив’язати до жодного року чи навіть століття.
У тому самому огляді автори, Едвард Пітерс і Майкл Фрассетто, пишуть: ні кризи XIV століття, ні відкриття XV століття не свідчать про кінець епохи. Європа XIV–XV століть виявила стійкість і відновилася здебільшого тими самими інституціями, які мала 1300 року. Заклики до війни з турками тоді поширювали вже й друком.
Майнц, грудень 1454 року: заклики рейхстагів дійшли й до друкарні. Невелику німецькомовну брошуру назвали «Eyn manung der cristenheit widder die durken» — «Наполегливе звернення до християнства проти турків» (так її назву перекладає Саймон). У науці її знають як Турецький календар: цю назву 1900 року вигадав дослідник Артур Вісс. Брошура складається з трьох складених аркушів і 188 віршованих рядків.
Календарем її назвали через дані на 1455 рік: наприкінці кожної з 12 строф автор називає час нового місяця. У Майнці рік тоді починали від Різдва, а брошуру призначали для розповсюдження як новорічний подарунок.
Місячні строфи адресовані правителям і містам Європи. У січні автор просить папу Миколая V об’єднати християнських правителів, у лютому звертається до імператора Фрідріха III, у березні — до балканських князів і трапезундського імператора Давида Комніна. Квітень адресований 14 королям Європи, травень — архієпископам і єпископам, червень — французькому дофіну, майбутньому Людовику XI.
Липнева строфа звернена до Філіпа Доброго Бургундського, серпнева — до міст Італії, від Венеції до Генуї, яким автор радить вислати флот. Вересень адресований німецьким правителям, серед яких семеро курфюрстів обирали короля римлян, жовтень — дев’яти герцогам і чотирьом графам, листопад — вільним імперським містам.
Починається брошура молитвою: автор просить Бога допомогти «нам, християнам, проти нашого ворога, турків і поган» і помститися за звірства проти християн Константинополя, яких порівнює з апостолами-мучениками.
За Саймоном, грудневу строфу автор дописав останньою. Вона довша за інші — 39 віршованих рядків — і розповідає про «добру новину» з Рима. Бей Карамана Ібрагім (бей — титул правителя) захопив три міста у «великого турка» й звільнив Кіпр від викупу. Через це, мовляв, султан відступив із Сербії, а автор двічі пише «нам написали».
Новину взято з листа з папської канцелярії від 24 жовтня 1454 року, який мав підбадьорити франкфуртський рейхстаг. За хронікою Шпаєра, лист зачитали 6 грудня зборам міст, але Саймон не цілком довіряє цьому свідченню. Він лише наголошує: кур’єр не міг дістатися з Рима до Франкфурта швидше ніж за чотири тижні, тож автор дізнався про зміст листа не раніше кінця листопада.
Заклики до правителів, за Йоганном Йоахімом (Johannes Joachim, 1901), спираються на ухвали рейхстагів у Регенсбурзі й Франкфурті. Саймон припускає, що брошура створювалась у два етапи: страсбурзька чернетка й грудневе доповнення.
Хто написав брошуру, невідомо. Саймон розглядає три гіпотези: Гутенберга називав автором Вісс, Йоганна Ментеліна — Готфрід Цедлер, Генріха Еггештайна — Фердинанд Гельднер. За Саймоном, жодна з них не має достатніх підстав, і він припускає, що автора встановити не вдасться. Водночас Саймон повертається до давнього розрізнення: автор — ельзасець, а складач, який набрав текст за рукописом, — майнцець.
Брошуру набрано шрифтом «Donat-Kalender-Type», який дослідники пов’язують з Гутенбергом. Чи друкував сам Гутенберг, Саймон вважає недоведеним: за його викладом, дослідники нині сходяться на тому, що шрифт без Гутенберга не виник би, а друкували його підмайстри під його наглядом.
Збережений лише один примірник — у Баварській державній бібліотеці в Мюнхені. Фердинанд Гельднер оцінював тираж у 200 примірників. Єдину копію 1806 року знайшли в єзуїтському колегіумі в Аугсбурзі; колись вона належала гуманістові Конраду Пейтінгеру. Брошура завершується побажанням «Eijn gut selig nuwe jar» — за Саймоном, першим таким, набраним рухомими літерами.
Еней Сильвій Пікколоміні, який відкрив франкфуртський рейхстаг, 12 березня 1455 року писав до друга в Римі про «дивовижну людину». Цей чоловік показав йому у Франкфурті аркуші з книгами Біблії, нібито у 150 примірниках, але імені Пікколоміні не назвав. Чи був це Гутенберг, Саймон вважає можливим, і саме про Йоганна Гутенберга — наступна стаття.
| Дата | Подія |
|---|---|
| 29 травня 1453 | Здобуття Константинополя |
| 21 червня 1453 | Мехмед II залишає місто після перших розпоряджень про заселення |
| 6 січня 1454 | Геннадій Схоларій стає патріархом (за Інальджиком) |
| 9 квітня 1454 | Мир у Лоді між Венецією й Міланом |
| 23 квітня — 21 травня 1454 | Рейхстаг у Регенсбурзі |
| 15–28 жовтня 1454 | Рейхстаг у Франкфурті |
| Грудень 1454 | У Майнці друкують Турецький календар |
| Лютий 1455 | Рейхстаг у Вінер-Нойштадті (за планом, наведеним у Саймона) |
| 2 березня 1455 | Папа Миколай V проголошує Італійську лігу |
| 1456 | Невдала облога Белграда османами |
| 1459 | Конгрес у Мантуї; Сербський деспотат приєднано до Османської держави |
| 1460 | Османи приєднують Морею |
| 1461 | Трапезунд опиняється під владою османів |
| 28 липня 1463 | Венеція оголошує війну османам |
Дати до 1582 року наведено за юліанським календарем, як у джерелах.
Константинополь став османською столицею й справді заселився. За переписом 1477 року, який наводить Інальджика, у Константинополі налічувалося 8 951 мусульманське й 3 151 грецьке православне домогосподарство, в Галаті — 535 і 592. Решта громад, серед яких Інальджик називає вірмен, латинян і ромів, разом мала 3 095 домогосподарств. Разом це 16 324 домогосподарства; йдеться про домогосподарства, а не про людей.
Заселенцям роздавали будинки, але на них наклали оренду, і люди, за Ашик-паша-заде, скаржилися, що їх силоміць переселили, а тепер вимагають платити за житла «невірних». Дехто втік, лишивши дружин і дітей. Султан оренду скасував до 1457 року — і наказав видавати документи про повне володіння. Найнайдавніший з таких документів, який знайшов Інальджик, датований липнем 1457 року, а оренду знову запровадили у 1471–1472 роках, коли великим візиром став Рум Мехмед-паша.
Греки лишилися в місті, і це не раз ставало предметом суперечок. 1538 року, коли знову постало питання, чи не суперечить шаріату життя греків у місті, взятому зброєю, знадобилася фетва — письмовий висновок муфтія. Вона трималася на вигаданій підставі: нібито під час облоги євреї й християни таємно уклали угоду з Мехмедом II. Детрез називає це пародією на юридичне розслідування.
«Турецький календар» Саймон вважає першим відомим «місячним трактатом» (lunation tract) — жанром політичної публіцистики з календарною рамкою. Відомо ще чотири такі тексти, останній — 1482 року.
Мехмед II зробив місто столицею й наказав заселяти. 6 січня 1454 року він затвердив патріархом Геннадія Схоларія, а Європа 1454 року скликала рейхстаги в Регенсбурзі й Франкфурті, а на лютий 1455 року призначила ще один, у Вінер-Нойштадті. 9 квітня 1454 року Венеція й Мілан уклали мир у Лоді. У грудні 1454 року в Майнці надрукували заклик до війни з турками. 1460–1461 років османи підкорили Морею й Трапезунд.
Частина приїхала й після 1453 року — наприклад, Іоанн Аргіропул 1456 року. Але за Гаррісом, еміграція візантійської еліти до Італії почалася наприкінці XIV століття, Хрісолор викладав грецьку у Флоренції 1397–1400 років, а Бессаріон і Ісидор Київський жили в Римі вже в 1440-х.
Єдиної відповіді немає, а «Британніка» зазначає, що звичне датування початку й кінця Середньовіччя оскаржують багато істориків, бо його не можна прив’язати до жодного року чи навіть століття. Автори огляду Едвард Пітерс і Майкл Фрассетто бачать у XIV–XV століттях не занепад, а стійкість Європи.
Геннадій Схоларій, противник унії з Римом. За Інальджиком, Мехмед II затвердив його 6 січня 1454 року. Розповідь про це лишив Крітовул, знайомий і з Геннадієм, і з султаном, тому Детрез радить читати її обережно. Султан дав патріархові владу над церквою, не меншу, ніж за імператорів.
Це німецькомовна брошура «Eyn manung der cristenheit widder die durken», надрукована в Майнці в грудні 1454 року. Вона закликає правителів Європи воювати з турками й містить календарні дані на 1455 рік. Збережений єдиний примірник — у Мюнхені. Назву «Türkenkalender» 1900 року вигадав Артур Вісс.