Physical Address
304 North Cardinal St.
Dorchester Center, MA 02124
Physical Address
304 North Cardinal St.
Dorchester Center, MA 02124

Друкарський верстат Гутенберга був не однією машиною, а ланцюгом ремесел: відливанням літер, набором, фарбою і пресом. За даними Принстонської бібліотеки, жодного друкарського преса XV століття не збереглося, тому про його роботу судять із документів, друків і гравюри 1499 року. Про одні ланки відомо чимало, про інші — майже нічого, а відливання літер дослідники обговорюють досі.
Йдеться не про одну машину. Міжнародне товариство Гутенберга в Майнці називає складові його системи: ручний ливарний прилад, літерну касу, верстатку, друкарський прес, друкарську фарбу й фарбові подушки. Літерна каса — скриня з комірками для кожної літери, верстатка — ручний пристрій, у якому складач збирає рядок, а фарбові подушки — подушки, набиті волосом, якими на набір наносили фарбу.

Товариство вважає, що Гутенберг сам винайшов і розробив усі потрібні частини цієї системи і що вони працювали разом. Ручний ливарний прилад — інструмент, у якому відливали літери, — Ева-Марія Ганебутт-Бенц у виданні Земельного центру політичної освіти Рейнланд-Пфальцу називає ядром винаходу. Він дав змогу серійно виготовляти нормовані літери для всіх букв, розділових знаків і цифр.
Друк за допомогою преса вона вважає другим важливим і оригінальним винаходом Гутенберга. Водночас дослідниця визнає: не всі етапи найраніших часів друку досі з’ясовано. У своїх основах порядок роботи мусив бути вироблений уже тоді, і він задокументований для пізніших століть зображеннями, описами й самими предметами. Але жодного друкарського преса XV століття, за даними Принстонської бібліотеки, не збереглося.
Куратор рідкісних книжок Принстонської бібліотеки Ерік Вайт писав 2019 року в замітці до виставки «Gutenberg & After». За його словами, не збереглося ні друкарського преса XV століття, ні ранніх письмових описів відливання металевих літер. Тому майже все, що відомо про ранні способи друку, походить із вивчення самих матеріалів тієї епохи.
Так само пише Крістоф Реске у статті про ручний ливарний прилад. Від 1450-х і 1460-х років не лишилося ні обладнання, ні письмових джерел, з яких можна було б вивести технічні пояснення. Збереглася, втім, згадка про майно Гутенберга. Реске наводить грамоту від 26 лютого 1468 року: Конрад Гумері одержав від архієпископа Майнца з майна Гутенберга кілька форм, літери, інструменти, знаряддя й інше, що стосувалося друку.
Оригінал цієї грамоти знайшли у Вюрцбурзі 2016 року, а раніше була відома лише копія. Решту доводиться відновлювати за пізнішими речами. Принстонська бібліотека пише, що майже всі друкарські матеріали XV століття зникли. Рідкісний виняток — кілька сотень ранніх літер, які 1868 року знайшли в мулі лівого берега Сони в Ліоні.
Літери належали майстерні друкаря Гійома де Руа, що працювала в Ліоні приблизно з 1473 року, тож це не Гутенберг. Майнцький Музей Гутенберга показує реконструкцію преса, зроблену за ксилографіями (гравюрами на дереві) XV–XVI століть. Але про прес, пов’язаний із Гутенбергом, збереглися й письмові згадки — з іншого міста.
Про прес, пов’язаний із Гутенбергом, говорять судові документи зі Страсбурга — вільного імперського міста, де він жив у 1434–1444 роках. Процес братів Дрітцен докладно розібрано в статті про Йоганна Гутенберга; тут важливий один його епізод.
Андреас Дрітцен, партнер Гутенберга, помер у грудні 1438 року, пише Ганебутт-Бенц. Його брати вимагали повернути внесок або взяти їх до спільної справи. Свідки розповіли про дерев’яний прес, який зробив майстер Конрад Засбах, про свинець і про «форми» (англійською Товариство перекладає це слово як moulds, тобто ливарні форми). Товариство Гутенберга пише, що на питання, чи друкував Гутенберг уже тоді, остаточно відповісти не можна: доказів друку немає, а сам Страсбург, припускає Товариство, був для Гутенберга лише стадією дослідів.
Ганебутт-Бенц формулює так само обережно: чи це вже початок книгодрукування, вирішити не можна, а ті самі терміни могли стосуватися й інших технічних процесів. Друків страсбурзького часу не збереглося. Підприємство, заради якого Гутенберг збирав партнерів, — серійне виробництво паломницьких дзеркал для прочан до Аахена.
Britannica читає ті самі свідчення рішучіше: за її даними, процес показав, що Гутенберг працював над новим винаходом. Але як виглядав такий прес, свідчення не кажуть. Малюнок, який показує прес, з’явився лише наприкінці XV століття.
Єдиним тогочасним зображенням друкарського преса куратор Ерік Вайт називає дереворит у ліонському виданні «Великого танцю смерті» (La Grant Danse Macabre). Каталог Принстонської бібліотеки визначає цю гравюру як найраніше відоме зображення друкарні. «Танець смерті» — сюжет, у якому смерть забирає людей усіх станів, від пап та імператорів до орачів.
За каталогом Принстона, книжку випустив у Ліоні друкар Матіас Гусс. Каталог датує її 18 лютого 1499 року, але ставить поруч знак питання і допускає 1500 рік. Збереглося лише два примірники — у Принстоні та в Британській бібліотеці. Дереворит міститься на лицьовому боці сьомого аркуша.
Сцену так описують Пол Нідем і Ерік Вайт у виставці «Gutenberg & After». Смерть хапає здивованого складача й друкаря біля преса, а в сусідній сцені — розгубленого книготорговця за прилавком. Тікає лише молодий підмайстер із фарбовими подушками. У паризьких виданнях «Танцю смерті» друкарні немає: цю сцену додали до ліонської версії.

Реконструкцію преса Гутенберга показують у майстерні Музею Гутенберга в Майнці, і, за описом музею, її зроблено за ксилографіями XV–XVI століть. Прес із двома працівниками зображено й на деревориті друкарні Йоста Аммана зі «Книги станів» 1568 року: за Реске, там один тягне важіль, а другий фарбує набір. Ліонська гравюра й дереворит Аммана з’явилися пізніше за Біблію Гутенберга: перша — понад чотири десятиліття по ній, другий — понад століття. Основу такого преса Britannica і Morgan Library шукають у давніших машинах.
Сама ідея тиску не нова. Гвинтовий прес — прес, у якому плиту опускає гвинт. Ганебутт-Бенц зазначає, що гвинтові преси відомі з античності.
Britannica пише, що серед елементів винаходу Гутенберга, ймовірно, був новий прес, пристосований від тих, якими користувалися для вина, олії чи паперу. Morgan Library (Бібліотека й музей Моргана в Нью-Йорку) формулює сильніше: це майже напевно був якийсь гвинтовий прес із тих, що вже працювали у винарнях і на паперових млинах.
Як Гутенберг досяг рівного й чіткого відбитка, Morgan Library вважає невідомим. На її думку, він мусив придумати механічний спосіб притискати папір до набору з достатнім і рівним зусиллям. Ганебутт-Бенц додає, чому прес виявився вдалим для друку. Європейський папір і традиція кодексу з подвійних аркушів зробили друк пресом швидшим і дозволили друкувати на обох боках аркуша.

За Ганебутт-Бенц, якби зберегли розтирання, яким друкували в Східній Азії та середньовічні європейські ксилографії, зворот аркуша через сильний рельєф і навантаження на папір майже не годився б для друку. Юлія Бангерт, авторка Товариства Гутенберга, пише на сайті виставки, що звичайні дерев’яні гвинтові преси для друку не годилися. Плита, яку гвинт тиснув обертанням, змазала б відбиток. Важливим винаходом Гутенберга вона називає невеликий елемент між плитою і гвинтом, що не дає плиті обертатися.
Є й суперечка про рухомий візок. Лотте Геллінга, дослідниця раннього друку, описує перехід від одноважільного преса до двоважільного з рухомим візком. Візок висував форму з-під плити для фарбування й дозволяв накрити її аркушем на тимпані — рамці, до якої кріпили аркуш.
Вперше двоважільний прес застосували близько 1472 року в Римі, а в Нідерландах — близько 1480 року. До появи візка користувалися простішим пресом, на якому друкували лише половину аркуша за раз.
Бангерт пише обережніше: чи мав візок «первісний прес» Гутенберга, невідомо, але в звичних реконструкціях він є. Прес лише притискав аркуш до набору, а набір складали з літер, які треба було відлити.
Спосіб відливання відновлюють за пізнішими описами. У загальних рисах схему пізніших століть подають Бібліотека й архіви Канади: літеру вирізали дзеркально на кінці сталевого стрижня, і це був пуансон. Пуансон вбивали в мідну заготовку, і виходила матриця. Матрицю вставляли в ручний ливарний прилад із двох частин, який давав змогу відливати літери різної ширини, наприклад вузьку «і» й широку «w».
У прилад заливали розплавлений метал. Склад сплаву Гутенберга невідомий, пише Бангерт, і його реконструюють за пізнішими описами. Відлиту літеру відокремлювали від ливника — залишку металу на кінці — і підпилювали до однакової висоти. За Реске, найменша різниця у висоті вже спричиняла проблеми з фарбою й друком: вища літера не давала фарби нижчим сусідам.
Письмові сліди самого приладу з’являються пізно. За Реске, найраніша письмова згадка датується не раніше 1477 року. Це судова справа німецького друкаря Штефана Арндеса у Перуджі: у ній ідеться про пристрій, придатний для відливання літер для друку книжок.
Того ж року в книзі витрат друкарні Ріполі у Флоренції записано «uno gittino» — ручний ливарний прилад. Слово «інструмент» є й у грамоті 1468 року про майно Гутенберга.
Практичні досліди показують, чому питання непросте. Реске переказує досліди Стівена Пратта, опубліковані 2003 року: той відливав літери за пуансонами з літерами Біблії в репліці ручного приладу з музею Плантена-Моретуса. За Реске, від 10 до 25 % відлитих вручну літер виявилися непридатними, а літери з однієї матриці дали відбитки з численними варіаціями. Відмінності між літерами в ранніх друках стали аргументом у суперечці про те, чим Гутенберг користувався.
Те, що ручний ливарний прилад — винахід Гутенберга, у 2001 році поставили під сумнів у Принстоні. Пол Нідем — бібліотекар бібліотеки Шайда. Він і Блез Агуера-і-Аркас, випускник-фізик Принстона 1998 року, оголосили результати в січні 2001 року в Грольє-клубі у Нью-Йорку. Принстонський університет у пресрелізі переказав, до чого вони дійшли: Гутенберг не винайшов звичайних рухомих літер.
Нідем пояснив, що традиційна схема — «пуансон — матриця»: літеру вирізають на сталевому пуансоні, вибивають ним матрицю з міді й заливають свинцевий сплав, тож усі літери схожі, бо походять з однієї матриці. Але в принстонському примірнику Біблії 1455 року, в папському листі й в інших друках до 1465 року вони знайшли відмінності між літерами, несумісні з таким виробництвом. Дослідники припустили, що Гутенберг міг користуватися іншою технікою — відливанням у піщаних формах, які для добування літери доводилося ламати.
Реске описує, як це було обґрунтовано. Агуера-і-Аркас 2003 року опублікував розділ про шрифт, яким надруковано буллу (папський документ) Калікста III проти турків близько 1456 року. Він порівняв літери комп’ютерною програмою, і груп літер «і» вийшло так багато, що систему матриць і ручного приладу, яка дає майже однакові літери, він вважав малоймовірною. Можливе пояснення, за його словами, — окремі пуансони й «втрачена» форма, яку руйнували після відливання.
Незалежно від принстонців літери Біблії виміряли Аурелі Алаберт і Луз Ранхель. У статті 2011 року вони порівняли контури 10 літер «і» й 21 літери «а» на одній сторінці — початку Євангелія від Матвія. Групи форм виявилися надто різними для однієї матриці: три для «і» і щонайменше чотири для «а». Це суперечить поширеній теорії, за якою на кожен знак мала бути одна матриця, і дослідники пишуть про одночасне використання кількох матриць.
Реске заперечив принстонцям: на вигляд літери впливають відливання, набір, фарба, папір і тиск, тож автоматичне порівняння, на його думку, непридатне. Він порівняв під мікроскопом літери шрифту з булли та з «Книги Сивілли» з літерами пізнішої інкунабули — нюрнберзького видання 1488 року. Інкунабули — книжки, надруковані до 1501 року (докладніше — у статті про інкунабули); цю, за Реске, точно відлито ручним приладом. Пізні інкунабули не «подібніші» за ранні друки, пише він.
Кілька варіантів однієї літери Реске визнає і сам: для «і» він розрізняє шість форм, включно з прилеглими. Пояснює їх ранньою стадією виробництва: пуансон міг зіпсуватися й потребувати переробки, перегріту матрицю доводилося робити наново. Усе це, за ним, вкладається в систему «пуансон — матриця — ручний прилад», «ймовірно, таки винайдену Гутенбергом».
Бібліотека та музей Моргана залишає питання відкритим: нові дослідження ставлять питання, як саме відливали літери. Шрифт Біблії мав близько 290 знаків, включно з лігатурами й скороченнями. Такий шрифт треба було ще скласти в сторінку.
Набір Геллінга описує для друкарень 1460–1585 років загалом. Складач стояв перед літерною касою з комірками для кожної літери, а зразок тексту клав у затискач перед собою. Літери він збирав у верстатку, а кілька рядків пересував на галеру — лоток, де набирали одну сторінку за раз. Готову сторінку зв’язували шнурком, робили пробний відбиток, і коректор позначав помилки, які складач виправляв.
Сторінки складали у форму — дерев’яну раму, у якій їх закріплювали клинами. Через нестачу літер у ранніх друкарнях набирали не в порядку читання, а «по формах», за схемою аркуша: спершу зовнішню форму — першу й останню сторінки зошита, далі наступні. Після друку форму мили лугом, а літери розбирали й розкладали по комірках.
У буллі проти турків 1456 року літер було так мало, що сторінки розбирали одразу після друку, помітив ще 1911 року Пауль Швенко за повторами пошкоджених літер. Скільки це праці у великій книжці, показує Біблія. За грубим підрахунком Аарона Пратта із Центру Гаррі Ренсома, на повній сторінці було близько 2 500 літер, а складальники виконали понад 3 000 000 дій. Докладніше — у статті про Біблію Гутенберга, а набір ще треба було нафарбувати.
Водяні чорнила рукописів, пише Бібліотека Моргана, не трималися на металевій літері, і Гутенберг створив олійну фарбу з потрібними властивостями та глянцевим блиском, рівного якому в ранньому друці не було. За Геллінгою, у друкарнях 1460–1585 років фарба складалася з олійних лаків і пігментів — сажі для чорного й кіноварі для червоного. Виготовлення фарби було окремим ремеслом, і друкарі, за її словами, часто не могли дістати якісну.
У фарбі Біблії дослідники знайшли метали. У 1980-х роках дослідники з Каліфорнійського університету в Девісі вивчали фарбу Біблії пучком протонів, який не пошкоджує сторінок. За описом архіву, що зберігає їхні папери (Архів Університету Сент-Луїса), фарба винятково чорна й глянцева завдяки високому вмісту міді та свинцю і відмінна від фарби інших друкарів XV століття. Бібліотека та музей Моргана пише про незвичні сполуки металів, які, можливо, і дають їй інтенсивність та блиск.
Реске зазначає, що задовільного пояснення, чому ранні друкарські фарби мають такий високий вміст металів, досі немає. У друкарських посібниках XIX століття радили додавати глет, оксид свинцю й ярь-мідянку, щоб фарба швидше висихала. Ранхель і Алаберт додають, що самі сполуки металів і їхні пропорції невідомі.
Фарбу наносили фарбовими подушками. За Геллінгою, це були дві великі подушки, набиті кінським волосом, — їх терли об фарбовий стіл і ними наносили фарбу на форму. Фарбувати форму доводилося перед кожним відбитком, а тому, зауважує Реске, фарбування вносило різницю між відбитками.
Гутенберг пробував і червоний друк. У примірниках, описаних Бібліотекою Конгресу та бібліотекою Джона Райлендса в Манчестері, заголовки на кількох аркушах першого тому надруковано червоним.
Згодом від цього відмовилися: за бібліотекою Моргана, через додаткові час і зусилля на другий колір. Для рубрикаторів, які дописували червоні рядки від руки, надрукували посібник, і він зберігся в примірниках у Мюнхені й Відні. Нафарбований набір залишалося відбити на аркуші.
Порядок роботи на ручному пресі Геллінга описує для друкарень 1460–1585 років загалом, тож до Гутенберга він стосується лише тією мірою, якою ранні друкарні працювали так само. Форму з набором закріплювали на постелі преса — кам’яній або мармуровій. Папір чи пергамент заздалегідь злегка зволожували.
Перед кожним відбитком форму фарбували двома подушками. Аркуш клали на тимпан, де шпильки утримували його в точному положенні, і закривали легкою рамкою — фрискетом. Усе це перевертали на нафарбовану форму. Візок, якщо він був, підсував форму під плиту, а друкар опускав плиту горизонтальним важелем, з’єднаним зі шпинделем — гвинтовим стрижнем.
Весь наклад спершу друкували з одного боку. Аркуші підвішували підсохнути, а потім друкували зворотний бік, і шпильки забезпечували точний збіг сторінок. За Реске, дерев’яний прес давав тиск лише на площу приблизно формату А3.
За Реске, слідом за Геллінгою, спершу аркуш, складений навпіл (фоліо), друкували посторінково: чотири сторінки — чотири відбитки. Геллінга додає, що на пресі з візком форми мали вдвічі більше сторінок, ніж на простішому. Аркуш на ньому друкували двома відбитками, і Реске відносить такий прес до 1470-х років. Ранхель і Алаберт, які вивчали літери Біблії, виходять із того, що її сторінку з двох колонок друкували за один раз із цілої форми, а суміжні сторінки одного аркуша — не одночасно.

Біля преса, судячи з гравюр, працювали двоє: на ліонській гравюрі — друкар і підмайстер із фарбовими подушками, на деревориті Аммана — той, хто тягне важіль, і той, хто фарбує форму. Для 1450-х років прямих свідчень про склад команди біля преса немає.
Під час друку літери могли вислизнути з форми від тиску подушки, а нерівний тиск плити пошкоджував набір. Помилку, помічену вже в ході друку, виправляли просто на пресі, після кількох відбитих аркушів. Тому в одному накладі трапляються аркуші в різних станах, і за ними дослідники читають, як працювала друкарня.
Скільки це давало, Принстонська виставка «Gutenberg & After» ілюструє словами одного з перших друкарів, який хвалився, що друкарня за день зробить більше, ніж переписувач за рік. Виставка зазначає, що таке співвідношення приблизно правильне. Ранні дати цієї історії розкидані по різних містах — від Страсбурга до Ліона.
| Дата | Подія | Джерело |
|---|---|---|
| 1439 | Страсбурзький процес: свідки згадують дерев’яний прес майстра Засбаха | Товариство Гутенберга; Ганебутт-Бенц |
| 26 лютого 1468 | Грамота про форми, літери й інструмент зі спадщини Гутенберга | Реске |
| Близько 1472 | Рухомий візок преса вперше застосовано в Римі | Геллінга |
| 1477 | Найраніші, за Реске, письмові згадки ручного ливарного приладу (Перуджа, Флоренція) | Реске |
| Близько 1480 | Візок преса з’являється в Нідерландах | Геллінга |
| 1491 | «Октоїх» і «Часослов» Швайпольта Фіоля в Кракові | Енциклопедія України |
| 18 лютого 1499 (допускається 1500) | Ліонський «Танець смерті» з гравюрою друкарні | Принстонська бібліотека |
| 1568 | Дереворит друкарні Йоста Аммана у «Книзі станів» | Реске |
Ганебутт-Бенц пише, що принцип друку Гутенберга понад 350 років зберігав чинність майже без змін. Він став основою для індустріальних машин XIX і частково XX століття: залізних пресів, друкарських, відливних і складальних машин. Бібліотека й архіви Канади нагадують, що преси робили з дерева, доки в XIX столітті їх не почали відливати з чавуну. Літери відливали вручну до 1880-х років, а набирали вручну аж до початку 1900-х.
Технологія розійшлася далеко від Майнца. 1491 року в Кракові вихідець із Франконії Швайпольт Фіоль видав «Октоїх» і «Часослов» — православні богослужбові книжки. За статтею «Друкарство» в «Енциклопедії України», це найраніші книжки, надруковані кирилицею. Про них і про кириличний друк далі — у статті про шлях від Швайпольта Фіоля до Івана Федоровича.
Не збереглося ні самого преса, ні ранніх технічних описів. Страсбурзькі свідчення 1439 року згадують дерев’яний прес, який зробив майстер Засбах, а за Реске, преси були дерев’яними до кінця XVIII століття. Чи був це той прес, що друкував Біблію, невідомо, а Товариство Гутенберга зазначає, що доказів друку в Страсбурзі немає.
На ліонській гравюрі 1499 року біля преса видно друкаря й підмайстра з фарбовими подушками, а на деревориті Аммана 1568 року — того, хто тягне важіль, і того, хто фарбує форму. Ліонська гравюра з’явилася понад чотири десятиліття по Біблії Гутенберга, а для 1450-х років прямих свідчень про склад команди біля преса немає.
Гвинтові преси були відомі й до нього. За Ганебутт-Бенц, вони відомі з античності, а за Morgan Library, вже працювали у винарнях і на паперових млинах. Свій внесок Ганебутт-Бенц бачить у застосуванні преса до друку, а Товариство Гутенберга додає деталь, що не дає плиті обертатися.
Принстонська бібліотека пише, що жодного преса XV століття не збереглося, а майже всі друкарські матеріали тієї епохи зникли. Рідкісний виняток — кілька сотень літер ліонського друкаря Гійома де Руа, знайдені 1868 року в мулі Сони. Це не Гутенберг, а друкар, що працював приблизно з 1473 року.
Реске називає чинники: відливання, набір, фарбу, зволожений папір і тиск. Ранхель і Алаберт на одній сторінці Біблії виявили літери з кількох матриць. За дослідами Стівена Пратта, 10–25 % відлитих вручну літер непридатні, а літери з однієї матриці дають відбитки з варіаціями. Реске пише, що вивчений ним ранній шрифт показує більше варіантів, ніж очікують за сучасними уявленнями про ефективність.