Янош Туроці — Хроніка угорців

Таємниці інкунабул: як виглядали перші друковані книги у світі

Інкунабули — книги, надруковані в Європі рухомими літерами до 1 січня 1501 року. Слово й саму межу ввели в XVII столітті, а в різних містах рік починався в різні дні, тому напис «1500» на книжці не завжди означає інкунабулу. В Україні, за Енциклопедією Сучасної України (ЕСУ), зберігається близько 750 таких книг.

Коротко

  • Що це. Книги й одноаркушеві друки — календарі, оголошення, — набрані в Європі металевими літерами до 1 січня 1501 року.
  • Звідки слово. Латинське incunabula означає «пелюшки, колиска». За Енциклопедією «Британіка», до книжок XV століття його застосував 1688 року Корнеліус а Бейгем.
  • Скільки. Єдиного числа немає: від близько 30 000 до понад 40 000 видань, залежно від джерела.
  • В Україні. За ЕСУ, близько 750 інкунабул, понад 500 із них — у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського (НБУВ).

Що таке інкунабули?

Інкунабули (від латинського incunabula — «пелюшки, колиска») — європейські книги раннього періоду друку. ЕСУ називає їх умовно: видання від перших проб Йоганна Гутенберга у 1440-х роках до 1 січня 1501 року. «Британіка» відлічує від 1450-х, коли в Європі з’явився друк рухомими літерами, і так само закінчує початком 1501 року.

Після появи друкарського верстата книгодрукування, за ЕСУ, надзвичайно швидко поширилося в Західній і Центральній Європі. Серед інкунабул, пише енциклопедія, є церковні книги, граматики, хроніки, географічні атласи, кулінарні книги, політичні памфлети й книготорговельні оголошення. Як працював сам верстат, розповідає стаття про друкарський верстат Гутенберга.

В українській книгознавчій термінології, за ЕСУ, ці книги називають також «першодруками», «стародруками» і «стародрукованими книгами», а фахівців, які їх вивчають, — інкунабулознавцями. Німецьке слово Wiegendruck, за «Британікою», передає ту саму думку про колиску.

Чому межа — 1501 рік?

За «Британікою», межу 1500 року, тобто до січня 1501-го, вперше прийняв 1643 року Йоганн Зауберт в історії нюрнберзької бібліотеки. У тій самій праці, за нею ж, є перший відомий каталог зібрання таких книжок. Сама «Британіка» називає межу зручною, але довільною: жоден особливий розвиток друку з нею не пов’язаний.

Слово теж з’явилося пізніше за самі книги: за «Британікою», поняття «інкунабули» щодо раннього друку, схоже, вперше вжив Бернард фон Маллінкродт у 1639 році. У загальному значенні його використав 1653 року єзуїтський учений Філіпп Лаббе. До книжок XV століття слово застосував Бейгем: 1688 року, у каталозі для продажу під назвою «Incunabula Typographiæ».

Чому напис «1500» не завжди означає інкунабулу?

Наприкінці XV століття рік не скрізь починався 1 січня: Національна парламентська бібліотека Японії наводить приклади кількох міст, де його відлік припадав на інший день. Через це книжка з роком «1500» у колофоні може виявитися книжкою 1501 року.

МістоКоли починався рік
Парижна Великдень (у 1500 році — 19 квітня, у 1501 — 11 квітня)
Венеція1 березня
Флоренція25 березня, у свято Благовіщення
Візантійські міста1 вересня
Низка інших містна Різдво
Початок року в містах епохи інкунабул. За даними Національної парламентської бібліотеки Японії.

Паризькі видання, надруковані між 19 квітня 1500 і 10 квітня 1501 року, підписували «1500», хоча за січневим рахунком частина з них належить уже до 1501 року. Венеційський друк із датою «18 лютого 1500» за січневим рахунком уже належить до лютого 1501 року, тож інкунабулою не є.

Тому в каталогах рік для таких міст подають подвійно: для Венеції пишуть, наприклад, «6 лют. 1496/97», тобто 1496 рік за місцевим рахунком і 1497 за січневим. Коли точної дати друку немає, але є вагомі підстави віднести видання до XV століття, книжку умовно вважають інкунабулою, а всі дати XV століття в цій статті подано за юліанським календарем.

Що вважають інкунабулою, а що ні?

У XV столітті друкували не лише книги. Національна парламентська бібліотека Японії зараховує до інкунабул і одноаркушеві друки, набрані металевими літерами, — оголошення, календарі та індульгенції, тобто церковні грамоти про відпущення покарання за гріхи. Міжнародна база Incunabula Short Title Catalogue (ISTC), створена Британською бібліотекою, охоплює, за її описом, майже все, надруковане рухомими літерами до 1501 року. Виняток — видання, відбиті цілком із дерев’яних дощок чи гравійованих пластин.

Не належать до інкунабул ксилографічні книжки (англійською — block books): їхні сторінки відбивали не з окремих літер, а з вирізаних дерев’яних дощок. Деякі такі тексти — «Biblia pauperum», «Speculum humanae salvationis», «Ars moriendi» — друкували й рухомими літерами, тобто як інкунабули. До того ж, зауважує японська бібліотека, ксилографічні книги не обов’язково дуже давні: багато їх виготовили в 1465–1475 роках.

Для віднесення до інкунабул головне — дата друку, зазначає японська бібліотека. Чи зараховувати до книг невеликі брошури, думки розходяться й сьогодні, пише вона ж.

Як виглядає інкунабула?

Перші друкарі прагнули відтворити рукописну книгу, і японська парламентська бібліотека показує це на конкретному прикладі. Вона порівнює латинську Біблію, надруковану у Венеції 1475 року, з рукописом «Органона» Аристотеля, який, за її оцінкою, переписали в Парижі в XIV або на початку XV століття. В обох на полях стоять заголовки, ініціали прикрашені, а текст розташований у два стовпці.

Окремого титульного аркуша, до якого ми звикли, в ранніх інкунабулах немає. Назву, автора, друкаря, місце й рік друку, коли їх подавали, ставили наприкінці — у колофоні, слові, що буквально означає «завершальний штрих». Початок тексту позначали словом incipit («тут починається»), кінець — explicit («тут закінчується»).

Вихідні дані бували далеко не завжди: за «Британікою», близько третини збережених інкунабул не називають друкаря. Навіть 42-рядкова Біблія Гутенберга не має вихідних даних, і її датують за записом майстра-рубрикатора, який вручну домальовував ініціали. У паперовому примірнику Національної бібліотеки Франції він написав, що закінчив роботу на день святого Варфоломія (24 серпня) 1456 року.

З цього запису, пише японська бібліотека, випливає, що Біблію надруковано не пізніше 1456 року. Докладніше про датування — у статті про Біблію Гутенберга.

Сторінка Гутенбергової Біблії (набрана текстурою)
Сторінка Гутенбергової Біблії (набрана текстурою)

У другій половині 1460-х друкарі стали починати текст із другого аркуша, а перший лишали чистим, повністю або з одного боку: його легко пошкодити чи загубити. На початку 1480-х на першому аркуші почали друкувати простий напис. Прикрашені титули з вихідними даними, схожі на сучасні, японська бібліотека відносить до початку XVI століття. ЕСУ називає й іншу віху: за нею, титульний аркуш уперше надруковано в повному вигляді 1476 року у Венеції.

Що в інкунабулі лишали для рукописної роботи?

У надрукованій книзі часто лишали порожні місця під великі ініціали. Іноді в такому місці друкували маленьку «напрямну літеру» — підказку майстрові. Рубрикатор, за описом японської бібліотеки, потім домальовував великий ініціал, як у рукописі. У деяких ужгородських інкунабулах, пише Юлія Мателешко з Наукової бібліотеки Ужгородського національного університету, місця під ініціали так і лишилися незаповненими.

Ілюстрації — гравюри на дереві — відбивали одночасно з текстом, а іноді розфарбовували вручну вже після друку. Так робили в епоху інкунабул і ще довго потім, зазначає японська бібліотека.

Якими літерами й у якому форматі друкували?

Переважав готичний шрифт, створений на основі середньовічного готичного письма, а для видань античних авторів і письменників-гуманістів застосовували антикву. У 1470-х роках використовували також давньоєврейські й давньогрецькі шрифти, а в 1480–1490-х — глаголичні та кириличні слов’янські, пише ЕСУ. Про кириличні книги XV століття і Швайпольта Фіоля розповідає окрема стаття.

Друкарі відтворювали й рукописні скорочення: для них відливали окремі літери зі знаками скорочень. Тому в латинському тексті інкунабули слова часто записано не повністю.

Нумерації сторінок в ужгородських інкунабулах здебільшого немає, зазначає Мателешко. Палітурникам допомагали сигнатури — позначки на кшталт A1 і A2 у нижньому правому куті аркушів першої половини зошита; перелік сигнатур, реєстр, міг стояти в кінці книги. Формат залежав від того, скільки разів складали аркуш паперу: один раз — фоліо, двічі — кварто, тричі — октаво.

Скільки інкунабул було і скільки збереглося?

Точного числа немає, і джерела називають різні. У таблиці — оцінки з довідників і каталогів ISTC та GW.

ДжерелоСкількиЩо рахували
«Британіка», повна статтяблизько 30 000 і більшеВидання XV століття; до них, пишуть редактори, слід додати значну частку ефемерної літератури, яка загинула або збереглася лише уламками
«Британіка», коротка версіяпонад 35 000Видання без урахування ефемерики (одноаркушевих друків, балад і побожних трактатів)
ЕСУпонад 40 000 назвУ 246 містах у другій половині XV століття діяли 1 099 друкарень
ISTC30 518 видань на серпень 2016 рокуСеред записів є деякі видання XVI століття, помилково віднесені до XV
GW36 000 описів інкунабул, щонайменше в 3 900 статтяхОписи на різних стадіях опрацювання: деякі докладні, інші застарілі
Скільки видань інкунабул називають джерела. За «Британікою», ЕСУ та описами ISTC і GW.

Наклади теж різнилися: за «Британікою», перші друкарі Рима зазвичай випускали по 225 примірників, а Венеції — по 300. Деякі юридичні тексти, на які був постійний попит, у Венеції друкували накладом до 2 300.

Конрад Геблер (Konrad Haebler) у 1925 році оцінив середній наклад інкунабули в 400–500 примірників. Якщо взяти 500, пише «Британіка», на європейський ринок за другу половину XV століття потрапило б близько 20 мільйонів примірників. ЕСУ дає інші числа: середній наклад близько 300, загальний — близько 12 мільйонів.

Загального числа збережених примірників у перевірених джерелах немає: ЕСУ пише, що збереглася приблизно десята частина виданого, близько 500 тисяч примірників. Але десята частина від 12 мільйонів, які енциклопедія називає загальним накладом, — це 1,2 мільйона, тож ці цифри між собою не збігаються.

Для окремих регіонів примірники порахували: за японською бібліотекою, Геблер упродовж 11 років від 1906-го зібрав відомості про 145 000 інкунабул, якими володіли 676 установ у Німеччині. Третій перепис Фредеріка Гоффа (Frederick R. Goff, 1964), за «Британікою», зафіксував у північноамериканських зібраннях 47 188 примірників 12 599 назв. Цей перепис, за тією ж «Британікою», лишається мірилом, за яким оцінюють інкунабули в американських зібраннях.

Що друкували і де?

За «Британікою», найвагоміший внесок у друк інкунабул зробили німецькомовні землі та італійські міста. У німецькомовних землях провідні центри лежали на півдні: у Страсбурзі, Нюрнберзі, Аугсбурзі й Базелі. Італійські друкарні, за «Британікою», видавали різноманітніше й майже монополізували друк наукових і юридичних текстів.

Найбільше видань, за «Британікою», вийшло у Венеції — близько 4 500, загальним накладом приблизно 1 125 000 примірників. Далі йдуть Франція (понад 3 000 видань, переважно паризьких і ліонських), Низькі Землі (не менш як 2 000) та Піренейський півострів, тобто сучасні Іспанія з Португалією (близько 1 000). В Англії вийшло майже 400 видань, і трохи більше 100 із них — друкаря Вільяма Кекстона.

Церковні книги, за ЕСУ, становили близько третини інкунабул, а «Британіка» подає числа для Біблії: латиною, за Вульгатою, її друкували 94 рази, німецькою — 15, італійською — 11. Праці Цицерона, улюбленого автора гуманістів, вийшли приблизно у 340 виданнях, понад 200 із них — в італійських друкарнях, а латинська граматика Доната, за ЕСУ, витримала понад 365 видань.

Хто й за яким номером їх рахує?

Першу загальну спробу каталогізувати інкунабули, за «Британікою», зробив Георг Вольфганг Панцер. У 1793–1797 роках він видав перші п’ять томів «Annales Typographici», розташувавши книги за друкарськими центрами в хронологічному порядку. Людвіг Гайн у 1826–1838 роках описав понад 16 000 видань за абеткою авторів, а 1891 року до його праці додали індекс друкарів Конрада Бургера.

Ні Панцер, ні Гайн не приділяли багато уваги шрифтам, хоча шрифт, за «Британікою», — найважливіша підказка про походження інкунабул, особливо тих, що не називають друкаря. Бібліотекар Кембриджського університету Генрі Бредшоу у 1860-х роках першим, пише «Британіка», побачив цю проблему й запропонував класифікувати інкунабули за технікою роботи, зокрема за шрифтом.

Роберт Проктор застосував цей метод до інкунабул Британського музею й Бодліанської бібліотеки, і його «Index» 1898 року, за «Британікою», став основою для наступних досліджень. Геблер у «Typenrepertorium der Wiegendrucke» (п’ять частин у шести книгах, 1905–1924) згрупував відомі шрифти за характерними літерами.

Gesamtkatalog der Wiegendrucke (GW, «Зведений каталог інкунабул») веде Берлінська державна бібліотека. Друковані томи виходять з 1925 року у видавництві Hiersemann; на сторінці каталогу сказано, що вийшло 11 повних томів, від «Abbey of the Holy Ghost» до «Hord, Jobst» (згодом з’явилися випуски 12-го тому). Описи решти абетки є в онлайн-базі: їхні номери починаються з літери M («manuscript») — це записи з рукописної частини каталогу, яка ще не вийшла друком.

Саме з такою літерою, GW M27753, «Октоїх» Швайпольта Фіоля записаний у базі URUS Варшавського університету; про це йшлося в статті про кириличні книги. ISTC, за описом, містить для кожного видання автора, коротку назву, мову тексту, друкаря, місце й дату друку та формат, а також численні посилання на цифрові копії.

Скільки інкунабул в Україні?

За ЕСУ, в Україні зберігається близько 750 інкунабул, понад 500 із них — у НБУВ. Невеликі колекції є в Центральних державних історичних архівах України в Києві та Львові.

Кириличний текст стародруку Октоїх 1494 року з Цетинської друкарні в Чорногорії із заставкою та буквицею.
Сторінка з цетинського «Октоїха первогласника» 1494 року — першої друкованої книги у південних слов’ян.

Юлія Мателешко завідує відділом рукописів, стародруків і рідкісних книг Наукової бібліотеки Ужгородського національного університету (УжНУ). Серед інших зібрань вона називає Наукову бібліотеку Львівського національного університету імені Івана Франка, Одеську національну наукову бібліотеку та Львівську національну наукову бібліотеку України імені В. Стефаника. Невеликі збірки, за її словами, є в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна й Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова.

Що зберігає ужгородська колекція?

Колекція Наукової бібліотеки УжНУ налічує 32 примірники у 25 одиницях зберігання. Мателешко пише, що переважна більшість їх — єдині в Україні примірники. Найбільше примірників надруковано у Венеції (11) і Страсбурзі (6). Найдавніші датовані серединою 1460-х років: твір Августина «Мистецтво проповідування», виданий у Страсбурзі Йоганном Ментеліном, і твір Іоанна Золотоустого, переплетені в одну оправу.

Частина збірки походить із бібліотеки Мукачівської греко-католицької єпархії, яку 1949 року успадкував Ужгородський університет. У її рукописному каталозі 1824 року, складеному бібліотекарем Йосипом Унгварі, описано 41 інкунабулу, а за підрахунками Мателешко їх було 49. За Мателешко, цей каталог не зараховував до інкунабул видання 1500 року, а нині їх зараховують: акти Констанцького собору, надруковані 1500 року, входять до колекції УжНУ.

Частина примірників залишила Закарпаття: 1959 року два з них подарували Київському університету імені Тараса Шевченка до 125-ї річниці. Це «Життєписи дванадцяти цезарів» Светонія (Венеція, 1500) і «Генеалогія поганських богів» Боккаччо (Венеція, 1497), єдині нині інкунабули в Науковій бібліотеці імені М. Максимовича цього університету. Доля решти примірників єпископської бібліотеки, пише Мателешко, невідома.

Єпархія мала й кириличну книжку: у «Хрестоматії» Євменія Сабова (Ужгород, 1893) сказано, що в її бібліотеці зберігалося перше видання Часослова кирилицею, надруковане 1491 року в Кракові у Фіоля. Мателешко не повідомляє, чи зберігся цей примірник.

Які відомі книги — інкунабули?

Одна з таких книг — 42-рядкова Біблія Гутенберга, а інша — «Liber chronicarum» («Нюрнберзька хроніка») Гартмана Шеделя, яку 1493 року надрукував у Нюрнберзі Антон Кобергер. Це ілюстрована всесвітня історія; у бібліографічному описі видання в записі Бостонської публічної бібліотеки вказано 1 809 гравюр, відбитих із 645 дощок.

До інкунабул належать і видання листа Христофора Колумба про перше плавання. Бібліотека Конгресу зберігає латинське видання римського друкаря Стефана Планка (Stephan Plannck). У каталозі його датовано «[Рим, після 29 квітня 1493]», вказано жанр «Інкунабули» та номери ISTC ic00758000, GW 7177 і Гоффа C-758. Саме видання складається з чотирьох аркушів, тобто восьми сторінок у кварто.

Лист вийшов не в одному місті: першим, за записом Бібліотеки Конгресу, був іспанський текст, надрукований у Барселоні у квітні 1493 року. За тим самим записом, за місяць Планк видав у Римі латинський переклад, а потім виправлене видання, яке й поширило звістку Європою. Каталоги GW і ISTC фіксують ще паризьке й антверпенське видання 1493 року, обидва після 29 квітня.

У примітці Нью-Йоркської публічної бібліотеки до факсиміле згадано й базельське видання того самого року. Про те, що Колумб розповів у листі, йдеться в наступній статті про лист Колумба 1493 року.

Хронологія

РікПодія
1639Бернард фон Маллінкродт, за «Британікою», схоже, першим вживає слово «incunabula» щодо раннього друку
1643Йоганн Зауберт в історії нюрнберзької бібліотеки приймає межею 1500 рік
1653Філіпп Лаббе використовує слово в загальному значенні
1688Корнеліус а Бейгем застосовує слово до книжок XV століття у каталозі «Incunabula Typographiæ»
1793–1797Панцер видає перші п’ять томів «Annales Typographici»
1826–1838Гайн описує понад 16 000 видань за абеткою авторів
1898Проктор видає «Index to the Early Printed Books in the British Museum»
1905–1924Геблер видає «Typenrepertorium der Wiegendrucke» (п’ять частин у шести книгах)
1925Починає виходити Gesamtkatalog der Wiegendrucke
1964Гофф: 47 188 примірників 12 599 назв у північноамериканських зібраннях
серпень 2016В ISTC записано 30 518 видань

Що лишилося сьогодні?

Опис інкунабул ще не завершено. Сторінка Зведеного каталогу інкунабул повідомляє, що нові знахідки постійно вносять до частини бази від A до H, а сторінка ISTC — що зміни й доповнення вносять часто. Нові знахідки трапляються й в українських фондах: у 2014–2015 роках у відділі стародруків НБ УжНУ виявили шість раніше не врахованих примірників.

Серед них — повний примірник проповідей Августина з коментарями Себастіана Бранта, надрукований у Парижі Ульріхом Герінгом і Бертольдом Рембольтом близько 1499 року. Цифрових копій колекції УжНУ немає: Мателешко пояснює це браком потрібної техніки. Оновлений каталог інкунабул готовий, але, за статтею 2024 року, ще не опублікований. Інші статті про друк і добу відкриттів зібрано в рубриці «Відродження і доба відкриттів».

Часті питання

Що означає слово «інкунабула»?

Латинське incunabula означає «пелюшки, колиска». Так називають європейські книги раннього періоду друку: за ЕСУ, від перших проб Гутенберга в 1440-х роках до 1 січня 1501 року. Слово виникло в XVII столітті, а до книжок XV століття його застосував 1688 року Бейгем. Німецька назва таких книг — Wiegendruck.

До якого року книги називають інкунабулами?

До 1 січня 1501 року. Межу 1500 року, за «Британікою», вперше прийняв 1643 року Зауберт, і вона довільна. У містах, де рік починався в березні чи пізніше, як-от у Венеції, дата «лютого 1500 року» відповідає лютому 1501 за січневим рахунком. Така книга вже не інкунабула, пише Національна парламентська бібліотека Японії.

Чим інкунабула відрізняється від ксилографічної книги?

Інкунабулу набирали з окремих металевих літер, а ксилографічну книжку відбивали з вирізаних дерев’яних дощок. Японська бібліотека розглядає це як різні групи: ксилографічні книги до інкунабул не зараховують, і каталог ISTC так само виключає видання, відбиті цілком із дощок. Деякі тексти, наприклад «Biblia pauperum» чи «Ars moriendi», існують в обох видах.

Скільки видань інкунабул відомо?

Єдиного числа немає. «Британіка» називає близько 30 000 видань і більше, у короткій версії — понад 35 000, ЕСУ — понад 40 000 назв. Каталог ISTC налічував 30 518 видань на серпень 2016 року, а GW — 36 000 описів, частина яких застаріла. Скільки примірників збереглося, у перевірених джерелах точно не сказано.

Скільки інкунабул в Україні?

За ЕСУ, в Україні зберігається близько 750 інкунабул, і понад 500 із них — у НБУВ у Києві. Колекції є також у Львові, Одесі, Харкові та Ужгороді. Ужгородська налічує 32 примірники, і більшість із них, за Мателешко, — єдині в Україні.

Читайте також

Джерела

  1. Incunabula. Encyclopaedia Britannica
  2. Incunabulum (summary). Encyclopaedia Britannica
  3. Зворський С. Л. Інкунабули. Енциклопедія Сучасної України, 2011
  4. National Diet Library, Japan. Incunabula: Dawn of Western Printing. Column: Definitions of Incunabula and Calendars
  5. National Diet Library, Japan. Incunabula: Dawn of Western Printing. Glossary
  6. Мателешко Ю. Колекція інкунабул Наукової бібліотеки Ужгородського національного університету: історія формування, структура, зберігання. Ужгород, 2024
  7. Gesamtkatalog der Wiegendrucke. Welcome to the Union Catalogue of Incunabula Database
  8. Gesamtkatalog der Wiegendrucke. The Union Catalogue: A Work in Progress
  9. Gesamtkatalog der Wiegendrucke. GW 07176 (Columbus, Antwerpen)
  10. Incunabula Short Title Catalogue (ISTC), British Library / CERL
  11. Library of Congress. Epistola Christofori Colom… de Insulis Indie supra Gangem nuper inventis (Rome: Stephan Plannck, after 29 Apr. 1493)
  12. Bodleian Libraries. TEXT-inc: Columbus, Epistola de insulis nuper inventis (Paris: Guy Marchant)
  13. New York Public Library. Der Kolumbusbrief, Fanal einer neuen Zeit (запис про факсиміле 1976 року; у примітці — базельське видання 1493 року, GW 7174)
  14. URUS: Techniques and Reception of Prints in Central and Eastern Europe (15th–18th c.), University of Warsaw. Octoechos, Cracow, 1491
  15. Boston Public Library. Liber chronicarum (Nuremberg Chronicle), 1493

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *