Physical Address
304 North Cardinal St.
Dorchester Center, MA 02124
Physical Address
304 North Cardinal St.
Dorchester Center, MA 02124

Феодосієві стіни — це сухопутна межа Константинополя від Мармурового моря до Текфур-сараю: рів, зовнішня стіна і велика стіна з вежами. Головну стіну завершили 413 року, а 447-го, як свідчать написи, префект Костянтин відбудував стіни за шістдесят днів. Саме на цю лінію 1453 року рушило військо Мехмеда II.
Константинополь був столицею Східної Римської імперії, яку історики пізніше назвали Візантією; про цю епоху ми розповідаємо в рубриці «Середньовіччя». Дослідниця Несліхан Асутай-Еффенбергер пише, що нова сухопутна стіна враховувала розширення міста приблизно на 1,5 км на захід.
Вона поступово зробила зайвою стару стіну часів Костянтина Великого, що йшла від кварталу Рабдос до Петріону. Трасу тієї стіни в науці визначають по-різному.
Феодосієвими ці стіни називають, бо їх завершили за імператора Феодосія II (Theodosius II, 408–450). Асутай-Еффенбергер описує їх як подвійний пояс на материковому, фракійському боці міста. Він починається на березі Мармурового моря й сьогодні закінчується біля Текфур-сараю — так тепер називають палац Багрянородного (Порфірогенета).
Далі на північ до затоки Золотий Ріг ідуть Влахернські стіни. Їхню південну частину називають Комніновою за імператором Мануїлом I Комніном (1143–1180). Усю лінію від Мармурового моря до Золотого Рогу Асутай-Еффенбергер оцінює приблизно в 6,5 км, але довжину відрізка від моря до Текфур-сараю в літературі подають по-різному.
Саме до цієї лінії, до воріт Святого Романа, султан 11 квітня 1453 року, за Барбаро, підвів чотири гармати, серед яких були дві найбільші в його війську. Про гарматника — у статті про гармату Урбана.
Хто збудував цю лінію і скільки це тривало, відомо із закону 413 року та напису, знайденого порівняно недавно.
Нині дослідники загалом сходяться на тому, що стіну завершили 413 року за імператора Феодосія II. Будівництвом керував префект преторія Сходу Анфемій. Префект преторія очолював цивільне управління східної частини імперії; Анфемій обіймав цю посаду з 405 до 414 року.
Закон від 4 квітня 413 року, що зберігся в Кодексі Феодосія (CTh XV.1.51), стосувався власників ділянок, забудованих куртинами й вежами. Куртина — це відрізок стіни між двома вежами. Власники зберігали право користуватися землею, але мусили утримувати вежі.
Напис, знайдений недавно, каже, що роботи тривали дев’ять років. Отже, їх почали ще за імператора Аркадія (395–408), пише Асутай-Еффенбергер. Вона посилається на Калкана й Шахіна, Лебека та Бардила.
Лице великої й зовнішньої стін викладали рядами тесаного каменю, що чергуються зі смугами цегли; між двома оболонками лежала засипка. Асутай-Еффенбергер називає Феодосієві стіни першою монументальною спорудою з такою кладкою. Вона посилається на Кріше і Рейше.
Щоб зрозуміти, як це працювало, варто пройти лінію від поля до міста: рів, зовнішня стіна, велика стіна.
Феодосієва лінія складалася з трьох частин: великої (головної) стіни, зовнішньої стіни й рову. Між ними лишалися проміжки — один між великою й зовнішньою стінами, другий між зовнішньою стіною й ровом.

Велика стіна мала близько 12 м заввишки й 4,80 м завтовшки (від 4,60 до 5,10 м). Асутай-Еффенбергер зауважує, що така товщина відповідає порадам Філона Візантійського, автора III століття до нашої ери. Вежі великої стіни, яких традиційно налічують 96, мали близько 20 м заввишки й стояли за 50–70 м одна від одної.
Вежі прилягали до куртини в легкому зв’язку: так, за її описом, хотіли уникнути одночасного падіння вежі й куртини під час землетрусу. Нижній поверх мав невеликі двері до проміжку між стінами. На верхньому були бійниці, а на майданчику могли стояти військові машини. Поверху куртин ішов оборонний хід із зубцями.
За 15 м перед великою стіною стояла нижча зовнішня: близько 8 м заввишки, з куртинами завтовшки 3,80 м. Її вежі розставлено навперемін із вежами великої стіни, щоб краще обстрілювати підступи. З боку міста зовнішню стіну підсилювали аркади, які називають казематами; вони несли свій оборонний хід.
Ще за 15 м перед зовнішньою стіною пролягав рів завширшки 18 м, а глибина змінювалася залежно від рельєфу. У праці Бруно Мейєр-Плата й Альфонса Марії Шнайдера (Bruno Meyer-Plath, Alfons Maria Schneider, 1943) глибина рову — 7 м. В іншому місці тієї ж книги його ширина в середньому 19 м. Кріше дає 19 м і 6–8 м глибини.
Стіни рову зміцнювали контрфорси, а 19 поперечних перемичок ділили його на відсіки. Міська стіна рову була трохи вищою й фактично створювала третю лінію. Чи був рів наповнений водою? У перемичці біля вежі 63 знайшли переливну трубу, і це дало підставу припустити воду. На деяких видах міста, які залишив флорентійський мандрівник Кристофоро Бондельмонті (Cristoforo Buondelmonti, 1420–1422), рів показано з водою.
Загалом вважають, що раніше рів існував лише на найнебезпечніших ділянках, а суцільним по всій довжині його зробили близько 1000 року. Так пише Мейєр-Плат; Мюллер-Вінер ставить при цій даті знак питання.
Звичайно називають по 96 веж на великій і зовнішній стінах. Бондельмонті теж записав «дев’яносто шість». Асутай-Еффенбергер перевірила відстані між вежами й кладку та відняла вежі 83, 85 і 88. Вони, на її думку, пізні, фактично позірні: в них немає бійниць, а подекуди й внутрішнього входу. Їх додали в IX–X століттях. За її підрахунком, первісно веж було щонайменше 94 і щонайбільше 95.
Чи всі три лінії постали разом, дослідники сперечаються досі.
Про шістдесят днів роботи префекта Костянтина розповідає кілька написів. Латинський вирізано на консолі воріт Мевлевіхане-капи:
Theodosii iussis gemino nec mense peracto
(CIL III 734, за Асутай-Еффенбергер)
Constantinus ovans haec moenia firma locavit
Українською: за наказом Феодосія, коли ще не минуло двох місяців, Костянтин, тріумфуючи, поставив ці міцні стіни.
Грецький напис на перемичці тих самих воріт, за Асутай-Еффенбергер, можна прочитати двояко: префект збудував для скіпетролюбного імператора стіну «для захисту стіни» або «стіну до стіни». Інший напис, із воріт Ксилокерка, втрачено, і відомий він лише з «Грецької антології» (Anthologia Graeca). Уламок ще одного зберігається в Археологічних музеях Стамбула: за прочитанням Лебека, там ідеться про «шістдесятий вечір».
Раніше «стіну до стіни» розуміли як нову стіну перед уже наявною. Звідси виводили, що зовнішню стіну й рів додали щойно 447 року; так вважали, зокрема, Ван Мілінген і Бері. Того ж 447 року стався землетрус. Тож, за рецензентом Асутай-Еффенбергер Урсом Пешловом, питання звучить так: чи 447 рік позначає ремонт після нього, чи спорудження зовнішньої стіни?
Мейєр-Плат і Шнайдер заперечили: велика стіна без зовнішньої стратегічно не годилася б, бо надто високі бійниці лишали б перед нею мертву зону. Між спорудженням великої й зовнішньої стін, на їхню думку, не могло минути багато часу. До того ж опис міста “Опис міста Константинополя”, укладений, за ними, після 425 року, але до 444-го, вже згадує подвійну стіну з вежами.
Питання повернув Вольфганг Лебек, коли Калкан і Шахін 1994 року знайшли біля Белград-капи нову написову плиту. На його думку, двостінною лінія стала щойно 447 року, тож і опис міста Константинополя виникла між 447 і 450. Асутай-Еффенбергер ці аргументи не переконали.
Пешлов пояснює, що її відповідь спирається на гіпогей — підземну гробницу — біля Сіліврі-капи. Його влаштували після засипання проміжку між стінами, а за стилем датують першою чвертю V століття. Але різницю в кладці зовнішньої й великої стін, зауважує він, вона не обговорює. Загалом, як пише сама Асутай-Еффенбергер, наука не дійшла згоди щодо часу зведений зовнішньої стіни.
Після 447 року стіни ще багато разів ремонтували, і сліди цього лишилися в написах.
У квітні 1204 року, через кілька днів після взяття міста латинянами, Нікіта Хоніат залишав столицю. За німецьким перекладом, який цитує Асутай-Еффенбергер, він упав на землю й був готовий докоряти стінам: єдині з усього міста, вони лишилися бездушними, не заплакали, не розвалилися, а стоять.
Стіни, пише вона, часто пошкоджували, і їх доводилося ремонтувати, але вони давали містянам упевненість, що ті живуть у безпечному місті, яке не можна взяти.

Ремонти лишили сліди в самій кладці. На вежі 40 вмуровано плиту з написом 685 року, який Мейєр-Плат і Шнайдер вважають будівельним. Біля Едірне-капи уламок напису з датою 826/27 року показує, за Асутай-Еффенбергер, що Михаїл II тоді ґрунтовно, але не за феодосіївським задумом, відремонтував довгу ділянку.
Біля воріт Сулукуле є латинський напис про ремонт. Гейдельберзька база написів (Epigraphische Datenbank Heidelberg) датує його 465–467 роками. Він вихваляє Пусея: «Pusaeus magno non minor Anthemio» — «Пусей, не менший за великого Анфемія».
Північну частину лінії добудовували по-іншому. Пасхальна хроніка (Chronicon Paschale) під 626 роком повідомляє про стіну довкола Влахернської церкви; на полях рукопису подано 624/25 рік. Лев V (813–820) звів у Влахернах передстінок у зв’язку з облогою болгар 813 року, а Феофіл (829–842) — три великі вежі.
Берлінські державні музеї зберігають напис, що називає імператора Іоанна VIII Палеолога і січень 1439 року. Його зняли з передової вежі біля Сіліврі-капи. До облоги лишалося чотирнадцять років.
Великі ворота стіни мали по дві вежі з боків. Найкраще первісний вигляд таких воріт, за Асутай-Еффенбергер, передає Мевлевіхане-капи. За усталеним поділом, ворота бувають «цивільні» й «військові»: за Бартузісом, перші слугували для виходу з міста, а другі — для сполучення між внутрішньою й зовнішньою стінами.
Асутай-Еффенбергер перевіряє, чи такий поділ завжди слушний. За Пешловом, який переказує її книгу, призначення «бічних» воріт з’ясувати не вдалося.
Ворота Святого Романа довго ототожнювали з нинішніми Топкапи. 2003 року Асутай-Еффенбергер оголосила в «Byzantinische Zeitschrift» про знахідку. Це напис, який, на її думку, показує: Четверті військові (бічні) ворота — це й є ворота Святого Романа. Раніше їх вважали лише четвертими бічними. За Пешловом, над воротами стоїть напис «porta mesē» — «середні ворота».
Філіппідіс і Ганак цього не приймають. У відповіді на рецензію Анголда один з авторів пояснює: ворота стоять на гребені, і дороги до них не видно на картах п’яти століть. Слідів веж обабіч немає, хоча цивільні ворота мали б їх мати. На перемичці вирізано слово «πόρτα», а не давнє грецьке «πύλη», і воно, за його словами, ввійшло в ужиток після латинського завоювання 1204 року.
Перемичка, пише він, на диво чиста й не лежить над входом: вона стоїть на двох нових стовпах поодаль від воріт. Звідси припущення, що її вирізали під час перебудови воріт Святого Романа близько 1900 року й не використали. У книзі допущено й інше: її знайшли під час робіт 1950-х років і тимчасово чи помилково поклали там.
Анголд у рецензії лише відзначає, що автори книги лишаються при традиційній ідентифікації й обережні щодо знахідки. Пешлов зауважує, що Асутай-Еффенбергер не подала докладної археологічної документації воріт.
Суперечка важлива, бо в цій частині, названій Мезотейхіон («Середня стіна»), 1453 року зосередилися останні бої. Асутай-Еффенбергер пише, що назва вказує на серединну частину стіни, але думки про її розташування й межі розходяться. Напис «porta mesē» над воротами, за Пешловом, міг би підтвердити, де лежала ця ділянка.
Хід облоги описано в статті про падіння Константинополя. Тут ідеться про самі стіни.
Під час облоги 1453 року захисників не вистачало на обидві лінії. За Бартузісом, вони відмовилися від багатошарової оборони, заради якої стіни й будували, і стали лише вздовж зовнішньої стіни. Майкл Анголд пише те саме: оборонці тримали лише зовнішні стіни.
Філіппідіс і Ганак, автори великої монографії про облогу, оцінюють це рішення суперечливо. В одному місці книги вони хвалять оборону зовнішньої, нижчої стіни, бо звідти легше робити вилазки, в іншому називають її принциповою помилкою (с. 492 і 566–567 їхньої книги, за Бартузісом). Бартузіс додає: якби оборонці лишили зовнішню стіну й вежі непошкодженими, турки зайняли б їх і обернули проти міста.
Де саме стояв імператор? За Барбаро, 6 квітня Костянтин XI став на стінах біля воріт Хрисія, слабших, ніж решта сухопутних. За Убертіно Пускуло у переказі Анголда, його намети стояли між внутрішньою й зовнішньою стінами, а ділянку біля воріт Святого Романа він обороняв разом із Джованні Джустініані. Сам Барбаро в різних місцях називає слабшими то ворота Хрисія, то Сан-Романо.
Після обстрілу 21 квітня пролом біля Сан-Романо, за Барбаро, лагодили діжками, наповненими камінням і землею. Позаду, за його записом, зробили дуже широкий рів із греблею. Греблю вкрили лозою й гіллям, змоченим водою, щоб вона стала такою ж міцною, як стіна. 20 травня, пише він, у такому ремонті працювали чоловіки й жінки, старі й молоді, священики.
Підкопи турки вели біля Калігарії, бо там, за Барбаро, не було барбаканів (так він називає зовнішні укріплення перед стіною). Захисники викопували зустрічні ходи, підпалювали підпори й обвалювали тунелі на ворогів. Анголд підтверджує, що з мінами впоралися, і додає, що захисники спалили велику облогову вежу.
За годину до світанку 29 травня, пише Барбаро, великий постріл розбив ремонт, і близько трьохсот турків проникли в барбакани; греки й венеційці їх вибили. Після нового пострілу турки ввійшли знову. У місто вони, за його словами, потрапили біля Сан-Романо, де їхні гармати зрівняли стіни з землею.
У тій самій відповіді на рецензію Анголда сказано інше: місто впало не внаслідок великої битви й не через пролом у Феодосієвих стінах, а через збіг обставин. Серед них названо поранення Джустініані та, за гіпотезою авторів, незамкнену Керкопорту.
Керкопорта — бічна хвіртка біля імператорського палацу, про яку розповідає лише Дука. За відповіддю авторів, вони шукають її між південно-західним кутом Текфур-сараю й військовою вежею; Анголд же пише, що в додатку до книги вони не доходять висновків. Сам Анголд вважає, що баланс імовірностей на боці Дуки: інакше важко пояснити раптовість краху оборони.
Яку роль в обороні відіграв Костянтин XI, розбирає стаття про останнього імператора.
Після 29 травня 1453 року стіни були здебільшого сильно пошкоджені, але на цьому їхня історія не скінчилися. Крітовул розповідає, що Мехмед II наказав надійно відбудувати ділянки, зруйновані гарматами. Стіни, пошкоджені часом, він звелів полагодити і з боку суходолу, і з боку моря. 1457/58 року збудовано османську фортецю Єдикуле.

Дослідники вивчають стіни з XIX століття. Основою лишаються праця Ван Мілінгена (1899) і книга Мейєр-Плата та Шнайдера, яка зберігає стан стін приблизно до 1943 року.
Землетрус 17 серпня 1999 року спричинив великі руйнування в південній частині лінії, особливо на вежах. Відтоді стіни довго реставрують. Асутай-Еффенбергер зазначає, що частина сучасних ремонтів була непрофесійною, а подекуди автентична кладка стала недоступною. Пешлов додає, що ці роботи в багатьох місцях остаточно знищили археологічні свідчення, які раніше не встигли системно задокументувати.
1985 року зону вздовж Феодосієвих сухопутних стін разом із рештками Влахернського палацу внесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як одну з чотирьох частин «Історичних районів Стамбула».
| Дата | Подія |
|---|---|
| до 413 року | Дев’ять років робіт над головною стіною, за знайденим написом |
| 4 квітня 413 року | Закон про ділянки під куртинами й вежами (CTh XV.1.51) |
| 447 рік | Землетрус; написи про шістдесят днів префекта Костянтина |
| 465–467 роки | Напис про ремонт воріт біля Сулукуле на честь Пусея |
| 626 рік | Пасхальна хроніка: стіна довкола Влахернської церкви |
| 685 рік | Напис на вежі 40 |
| 813 рік | Лев V зводить передстінок у зв’язку з облогою болгар |
| 826/27 рік | Напис про ремонт за Михаїла II біля Едірне-капи |
| 829–842 роки | Феофіл зводить три великі вежі у Влахернах |
| 1143–1180 роки | Правління Мануїла I Комніна, за яким названо Комнінову стіну |
| квітень 1204 року | Хоніат залишає місто, взяте латинянами |
| січень 1439 року | Напис Іоанна VIII Палеолога з передової вежі біля Сіліврі-капи |
| 5 квітня — 29 травня 1453 року (за юліанським календарем) | Облога й падіння міста |
| 1457/58 роки | Османська фортеця Єдикуле |
| 1985 рік | Зону стін внесено до списку ЮНЕСКО |
| 17 серпня 1999 року | Землетрус, що зруйнував південну частину стін |
Будівництво завершили 413 року за імператора Феодосія II під наглядом префекта преторія Сходу Анфемія. Знайдений напис свідчить, що роботи тривали дев’ять років, тож почалися ще за Аркадія. Час спорудження зовнішньої стіни й рову дискутують. Одні пов’язують його з 447 роком і префектом Костянтином. Мейєр-Плат і Шнайдер вважали, що між головною й зовнішньою стінами не було великого часового проміжку.
Традиційно називають по 96 веж на великій і зовнішній стінах. Асутай-Еффенбергер перерахувала вежі великої стіни й відняла кілька пізніших, позірних; за її підрахунком, первісно їх було щонайменше 93 і щонайбільше 94. Відстані між вежами здебільшого становили від 50 до 70 м.
Велика стіна — близько 12 м заввишки й 4,80 м завтовшки, зовнішня — близько 8 м заввишки, рів — 18–19 м завширшки й 6–8 м завглибшки. Це виміри з праць Мейєр-Плата, Шнайдера та Асутай-Еффенбергер. Вимірювачі розходяться в деталях: ширину рову подають то 18, то 19 м.
Значна частина збереглася в сучасному Стамбулі, а 1985 року зону вздовж стін внесено до списку ЮНЕСКО. Землетрус 17 серпня 1999 року сильно пошкодив південну частину, особливо вежі. Асутай-Еффенбергер зазначає, що частина сучасних ремонтів була непрофесійною, а подекуди автентична кладка стала недоступною.