Physical Address
304 North Cardinal St.
Dorchester Center, MA 02124
Physical Address
304 North Cardinal St.
Dorchester Center, MA 02124

Гармату Урбана відлили для султана Мехмеда II перед облогою Константинополя 1453 року. Майстер, за візантійським істориком Дукою родом угорець, спершу шукав служби в самому Константинополі, а потім пішов до султана. Як цю гармату лили, везли й заряджали, описали сучасники, а чи вирішила вона долю міста, історики сперечаються.
Босфор, 1452 рік. Мехмед II будує на європейському березі протоки фортецю Богазкесен, згодом відому як Румеліхісар. За Britannica, саме тоді султан доручив угорському зброяреві Урбану дві справи: озброїти нову фортецю і відлити гармати, здатні зруйнувати стіни Константинополя.
Про самого майстра розповідає грецький історик Дука. Він служив генуезьким правителям Лесбосу і довів свою історію до 1462 року. Імені майстра в розповіді про його перехід до султана Дука не наводить: це «родом угорець, майстер найвправніший», що робив гармати для метання каменів.
У сучасних працях майстра зазвичай називають Урбаном, у частині видань — Орбаном. Яку роль мали відіграти гармати Румеліхісару, Дука показує одразу: коменданту фортеці наказали топити кожен корабель, що пройде протокою, не спустивши вітрил і не сплативши мита.
Невдовзі камінь із фортеці справді потопив великий венеційський корабель, яким командував Антоніо Ріццо, як розповідає стаття про облогу Константинополя. Але гармати, здатні зруйнувати стіни Константинополя, були вже іншим замовленням.
Константинополь, 1452 рік. Майстер, який цього року покине місто, прийшов у нього, за Дукою, задовго до того: показав своє вміння сановникам, а ті доповіли імператорові. Імператор призначив йому платню, яку Дука називає не гідною його знання. Але й цю мізерну суму майстрові не видавали.
Зневірившись, майстер одного дня залишив місто і, за словами Дуки, «побіг до варвара» — так історик називає султана. Мехмед прийняв його радо, дав їжу, одяг і таку платню, що, як пише Дука, якби імператор платив хоч чверть від неї, майстер не втік би з Константинополя.
Сталося це, поки султан ще будував фортецю на Босфорі. Її завершили в серпні 1452 року. Історик Марк Бартусіс, переказуючи дослідження Маріоса Філіппідіса і Волтера Ганака, теж пише про майстра, який перейшов до турків, бо не отримав від імператора задовільної платні.
Султан, за Дукою, спитав майстра, чи зможе той відлити велику гармату з величезним каменем, співмірним із міцністю й товщиною стін Константинополя. Відповідь майстра Дука переказує так:
«Не лише ті стіни, а й вавилонські на порох зітре камінь, випущений з моєї гармати. Я добре зроблю всю роботу, а от за влучність пострілу не ручуся».
Мехмед, за Дукою, відповів: нехай майстер відлиє гармату, а про постріл подбає він сам. Майстер брався лити, але не ручився за влучність. Інший грецький історик, Крітовул, який згодом правив островом Імброс від імені султана, припише Мехмедові й власний артилерійський задум.
Едірне, осінь 1452 року. Збудувавши фортецю, султан повернувся сюди. Де саме лили гармату, Дука прямо не каже. Але, за його словами, з початком осені почали збирати метал, а майстер виліпив форму майбутнього знаряддя. За три місяці, пише історик, виготовили й відлили «страхітливе й надзвичайне чудовисько».
Опис лиття залишив Крітовул. Глину довго, багато днів, місили з льоном і коноплями. З неї зробили стрижень завдовжки 40 п’ядей; п’ядь — давня міра довжини, Одна п’ядь дорівнює 17,78 см. Передня частина, під камінь, мала 12 п’ядей в обхваті, задня, під порох, який Крітовул називає «кормом», — 4 п’яді або трохи більше.
Поверх стрижня поставили зовнішню форму з тієї самої глини, залишивши між ними проміжок у п’ядь або трохи більше. Саме туди мала затекти бронза. Щоб форма не тріснула під вагою металу, її обклали залізом, деревом, землею й камінням.

Поруч збудували дві печі. На гармату пішло, як переказували, 1 500 талантів міді й олова; талант — давня міра ваги, середньовічний талант у різних регіонах важив від 26 до 36 кг. Міхи роздмухували вогонь три дні й три ночі, поки метал не розплавився. Сплав заповнив форму, вкрив стрижень і піднявся над ним на лікоть, а після охолодження гармату очистили й відшліфували.
Сам Крітовул пише, що знає це від тих, хто міг йому розповісти. А в його розповіді лиття починається вже після того, як армія стала під стінами: майстри кажуть султанові, що до наявних гармат треба відлити ще одну.
Дука ж описує лиття ще до походу. Чи йдеться про ту саму гармату, джерела прямо не кажуть.
Слово «бомбарда» італійського походження: спершу так називали гармати будь-якого розміру. За Говардом Блекмором, найбільші з них у Венеції та Дубровнику XIV століття кидали камені вагою 200 і 300 фунтів. Тут бомбарда — велика гармата, що стріляла кам’яними ядрами.
Маріос Філіппідіс назвав свою статтю «Бомбарда (чи бомбарди) Урбана, порох і облога Константинополя (1453)».
Турецька енциклопедія ісламу TDV, розповідаючи про візира Саруджу-пашу, переказує османського хроніста Ходжу Садеддіна. За його словами, серед приготувань до облоги в Едірне під наглядом Саруджі відлили велику гармату, для якої використали 300 кантарів бронзи (17 тонн); кантар — давня міра ваги.
Саруджа-паша звелів збудувати й північну вежу Румеліхісару, яку досі звуть його іменем. У статті TDV про нього майстра-угорця не згадано, тож ці два свідчення джерела не зводять. Готову гармату в будь-якому разі ще треба було довезти до міста.
Лютий 1453 року. Коли минув січень, пише Дука, султан наказав перевезти гармату до Константинополя. Запрягли 30 возів, і тягли їх 60 волів. З обох боків ішли люди, за Дукою — двісті, щоб гармата не зісковзнула з дороги.
Попереду рухалися 50 теслярів і 200 робітників: вони ставили дерев’яні мости там, де дорога була нерівною. Так ішли весь лютий і березень, доки гармата не стала за 5 миль від міста.

6 квітня, у п’ятницю після Великодня, султан, за Дукою, оточив місто. Барбаро відносить прихід султана до 5 квітня, а 11 квітня пише про розстановку гармат біля стін у чотирьох місцях. Найбільші стояли біля воріт Святого Романа: одна метала ядро вагою близько 1 200 фунтів, друга — 800.
Дука пише, що велику гармату поставили навпроти стіни біля воріт Святого Романа. Крітовул описує розстановку по-своєму: три найбільші гармати стали проти середньої частини сухопутної стіни, поруч із наметом султана, а решту розставили проти найслабших місць.
Майстри не залишалися в тилу. Крітовул згадує, що Караджа, намісник європейських володінь султана, отримав на своїй ділянці гармати разом із ливарниками, які їх відлили.
Крітовул майстра не називає, але дослідник Джордж Голленбек у статті про конструкцію гігантської бомбарди Урбана спирається саме на його опис. Крітовул описує заряджання крок за кроком. Спершу задню камеру щільно набивали порохом. Потім туди вганяли важку дерев’яну пробку, забиваючи її залізними прутами, щоб порох не мав іншого виходу, крім вибуху.
Одну деталь перекладачі читають по-різному. Голленбек зауважує, що вони розходяться в тому, куди саме входила дерев’яна пробка: у порохову камеру (за перекладом Ріггса) чи в канал ствола (за перекладом Лефроя).
Далі заштовхували камінь і припасовували його так, щоб він щільно сидів з усіх боків. Гармату наводили на ціль за розрахунком, підкладали під неї колоди й обкладали великим камінням, щоб віддача не зрушила її з місця. Порох підпалювали через невеликий отвір ззаду.
Те, за що майстер не брався ручатися — влучність, — Дука описує окремою деталлю. Обабіч гармати, пише він, були два гнізда під каміння, а перш ніж пустити найбільший камінь, майстер посилав малий, щоб позначити місце, і вже тоді стріляв великим.
Постріл Крітовул описує як гуркіт, від якого тремтіла земля, і спалах, після якого все чорніло. Камінь бив у стіну, сам розлітався на уламки і вбивав тих, хто стояв поруч. Іноді він валив цілий відтинок стіни, іноді частину вежі чи зубців.
Коли пролунав перший постріл, пише Дука, городяни заніміли й почали кричати «Господи, помилуй». Сам Крітовул вважав гармату винаходом германців чи кельтів, зробленим років 150 тому, і зауважував, що порох часто розриває й саму бронзу.
Оборонці шукали відповідь. За Крітовулом, вони разом із генуезьким командиром Джованні Джустініані звішували зі стін балки, а на мотузках опускали мішки з вовною, щоб пом’якшити удар каменя.
Коли це не допомогло, на місці зруйнованої стіни поставили частокіл із паль, хмизу й очерету, а зверху — дерев’яні короби із землею. Ядро, пише Крітовул, тепер застрягало в м’якій землі, а не ламало твердий камінь.
Венецієць Нікколо Барбаро, очевидець облоги, записав, що пробоїни щоразу латали бочками й землею. А 26 травня він написав, що не може описати шкоди, якої того дня зазнали стіни біля Сан-Романо від гармат, особливо від великої.
Біля входу в Золотий Ріг, затоку біля Константинополя, стояли галеони оборонців, і прорватися до них османський флот не зміг. Тоді, пише Крітовул, султан запитав майстрів, чи можна потопити ці кораблі з гармати.
Ті відповіли, що ні: заважають стіни Галати, міста на протилежному березі затоки. І Мехмед, за словами історика, сам показав їм гармату іншої будови, яка кидала камінь високо вгору, щоб той падав на корабель згори.
Знаряддя поставили на невисокому підвищенні за мисом Галати і навели за розрахунком. Перший камінь упав у воду поруч із кораблями. Після поправки другий влучив у галеон посередині й потопив його.
Історик Келлі Девріз вважає ці знаряддя мортирами — гарматами для навісної стрільби. На його думку, яку переказує рецензент Майкл Анголд, саме вони біля Золотого Рогу розтягнули оборону до межі.
Філіппідіс і Ганак, за Анголдом, пишуть, що султан послав Урбана до ділянки Золотого Рогу, і бачать у цьому пониження майстра, чия бомбарда не виправдала сподівань. Анголд вважає ймовірнішим інше пояснення: нагляд за мортирами.
Крітовул і Барбаро надавали гарматам великого значення. Крітовул пише, що султан згодом визнав підкопи зайвими, бо гармати й так усе робили, хоча Барбаро ще 25 травня описує останній підкоп. Барбаро ж пише про гармату виняткового розміру, що метала ядро вагою 1 200 фунтів, і вважає, що саме вона зруйнувала чимало міських стін.
Останній ранок Барбаро описує так. За годину до світанку 29 травня султан наказав вистрілити з великої гармати. Постріл звалив латки на стіні, і під прикриттям диму близько трьохсот турків прорвалися за барбакани — зовнішні укріплення перед стіною. Їх вибили, але гармата вистрілила знову, і турки знову пішли за димом.
Далі, за Барбаро, генуезець Джустініані вирішив залишити свій пост і втік на корабель. У місті почалася паніка, і на сході сонця турки увійшли в Константинополь біля Сан-Романо, де стіни були зруйновані гарматами.
Сучасні історики розходяться в оцінці гармат. Маріос Філіппідіс і Волтер Ганак у праці 2011 року дійшли висновку, що падіння міста мало пов’язане з порохом. Вирішили гнучкість султана, який міняв тактику, і відхід Джустініані, смертельно пораненого, за їхніми словами; Барбаро про поранення не пише.
Анголд у рецензії на цю працю нагадує, що думка про переважно психологічний внесок артилерії не нова. Девріз же вважає артилерію дієвою, але інакше, ніж зазвичай думають.
Думку Девріза, пише Анголд, підтримують праці про те, як швидко османи опанували артилерію. Е. К. Антош (E. C. Antoche, 2004) наголошує на швидкості, з якою вони створили гарматний парк. Під Варною 1444 року артилерії вони майже не мали, а під Косовом 1448 року перемогли значною мірою завдяки польовим гарматам.
Одностайної відповіді немає: очевидці бачать у гарматах велику силу, а Філіппідіс і Ганак ставлять вище тактику султана й відхід Джустініані.
Форт-Нельсон, Англія. У галереї Королівської збройової палати відвідувачів зустрічає Велика турецька бомбарда. Її замовив у майстра Муніра Алі той самий Мехмед II. Гармату відлили з двох частин — ствола і порохової камери, які скручуються між собою.
Але це не Урбанова гармата: її датують 1464 роком, тобто через 11 років після облоги. Жодна з бомбард, які стріляли під Константинополем, не збереглася, пише оксфордський матеріал про облогу, а бомбарду 1464 року, за його словами, вважають зробленою за зразком найбільшої з них.

До Англії гармата потрапила з Дарданелл. Фотографія близько 1860 року, за описом Royal Collection, імовірно, показує її у фортеці Чанаккале. А 1868 року генерал-майор Дж. Г. Лефрой доповідав про гармату, яку султан нещодавно подарував британському урядові.
Від гармат 1453 року лишилися передусім описи Дуки, Крітовула і Барбаро. А стіни біля воріт Святого Романа, по яких била гармата Урбана, — це Феодосієві стіни, і про них наступна стаття. Інші статті про цю добу зібрані в рубриці «Середньовіччя».
| Дата | Подія |
|---|---|
| 1452 | Майстер залишає Константинополь і переходить до Мехмеда II, поки на Босфорі будують фортецю |
| Серпень 1452 | Фортецю Богазкесен (Румелі-Хісар) завершено |
| Осінь — зима 1452–1453 | Відливають велику гармату; за Дукою — за три місяці |
| Лютий — березень 1453 | Гармату везуть до місця за 5 миль від Константинополя |
| 6 квітня 1453 | Початок облоги за Дукою |
| 11 квітня 1453 | За Барбаро, гармати розставлено біля стін; біля воріт Святого Романа — найбільші, одна з ядром близько 1 200 фунтів |
| 29 травня 1453 | Постріли великої гармати перед світанком; штурм і падіння міста |
| 1464 | Дата бомбарди, яку Мехмед II замовив у Муніра Алі |
| 1868 | Доповідь Дж. Г. Лефроя про бомбарду, подаровану султаном британському урядові |
Це той самий майстер, якого Britannica та сучасні історики називають Урбаном. У розділі, де Дука розповідає про його перехід до султана, імені немає: там сказано лише, що майстер родом угорець. Він пропонував послуги в Константинополі, але платні не отримував і 1452 року перейшов до султана Мехмеда II.
Нікколо Барбаро, венеційський очевидець облоги, називає ядро найбільшої гармати вагою близько 1 200 фунтів, а другої за розміром — 800. Яким саме фунтом він міряв, Барбаро не уточнює. Бартусіс, переказуючи Філіппідіса і Ганака, пов’язує цю вагу з гігантською бомбардою Урбана, але зазначає, що це свідчення лише одного джерела.
Облога тривала з 6 квітня до 29 травня 1453 року за Дукою; Барбаро відносить прихід султана до 5 квітня. Якщо рахувати з 6 квітня і брати обидва крайні дні, виходить 54 дні, якщо брати різницю дат — 53. Крітовул пише, що перед вирішальним штурмом «минуло майже п’ятдесят днів».
Ні, жодна з бомбард облоги не збереглася. У Форт-Нельсоні в Англії показують Велику турецьку бомбарду, але це не гармата Урбана. Її замовив Мехмед II у майстра Муніра Алі, а датують її 1464 роком, тобто через 11 років після облоги. Вона складається з двох частин, які скручуються між собою.